Нові рубежі лінгвістичної географії
Информация - Иностранные языки
Другие материалы по предмету Иностранные языки
бера, Бой-ківщини Я. Рігера, Підляшшя С. Глінки, М. Кіндратюка та ін., південної Лемківщини словацької славістки 3. Ганудель. Група московських славістів видала у 1967 році Карпатський діалектологічний атлас. Низка регіональних атласів, укладених діалектологами вузів республіки правобережного Полісся М. Никончука, північної Буковини К- Германа, Наддністрянщини Г. Шила, чекають, на жаль, ще свого часу на видання.
На середину XX століття словянська діалектологія нагромадила великий матеріал, у тому числі й лінгвогеографічний, у справі вивчення діалектів сучасних словянських мов. Досліджено й описано стан діалектних систем більшості словянських мов, зроблено певні теоретичні узагальнення щодо особливостей формування словянських мов і їхніх говорів, щодо їхніх взаємовідношень між собою та із сусідніми несловянськими мовами. Здобуті досягнення поставили перед славістами нове завдання підняти вивчення словянських говорів на вищий рівень, посилити координацію і взаємні зусилля діалектологів усіх словянських країн, узгодити методи, способи й засоби діалектологічних досліджень, підвищити їхню точність і результативність. Так виникла ідея підготовки Загальнословянського лінгвістичного атласу, який має бути першим у світі атласом цілої сімї генетично споріднених мов. На першому Міжнародному зїзді славістів, що відбувся 1929 року в Празі, з проектом атласу виступили французькі вчені А. Мейе і Л. Теньєр. Однак і тодішня напружена політична обстановка в Європі 30-х років, і недостатня ще на той час лінгвогеографічна опрацьованість словянських мов не дали змоги приступити до реалізації проекту. Реальні можливості для втілення в життя такого важливого міжнародного наукового почину появились лише після другої світової війни, коли всі словянські народи стали членами єдиної соціалістичної співдружності народів.
У результаті багаторічної колективної праці, тривалих дискусій, пробних польових досліджень говорів у різних словянських країнах, експериментального картографування було вироблено й прийнято остаточний варіант основних документів атласу: структури питальника, карти-основи й сітки опорних населених пунктів та фонетичної транскрипції. Протягом десяти років, з 1965 по 1975, вперше в історії славістики за єдиною програмою, що охоплює 3454 питання з усіх рівнів мовної структури фонетики, словозміни, словотвору, синтаксису, лексики й семантики, було обстежено всі словянські мови і записано єдиною транскрипцією діалектні матеріали з говірок майже 850 населених пунктів у всіх словянських країнах, а також у деяких сусідніх несловянських, але де споконвіку проживає словянське населення.
Загальнословянський лінгвістичний атлас започаткував створення серії атласів третього покоління. Під його впливом тюркологи Радянського Союзу, використовуючи досвід його укладання, розпочинають роботу над створенням атласу тюркських мов СРСР. Будучи атласом групи мов, він суттєво відрізняється від одномовного національного атласу і своїми науковими завданнями, і будовою та принципами й методами картографування. Завдання одномовного, національного атласу полягає у виявленні внутрімовної діалектної диференціації, тоді як завдання загальнословянського виявити такі міжмовні й діалектні ізоглоси, які суттєві для територіальної диференціації словянських мов (діалектів) у цілому. В національному атласі будь-якої словянської мови спільна для всіх говорів даної мови риса не буде, цілком зрозуміло, картографуватися, у той же час за цією рисою дана мова може протиставлятись усім або частині інших словянських мов, що становить уже безсумнівний інтерес для загальнословянського атласу. Так, наприклад, тверду вимову приголосних перед етимологічними є та і (тихо, нива, тепло, небо) в українському атласі нема сенсу картографувати, бо вона властива всім, за дуже незначними винятками, українським говорам, але водночас за цією рисою українська мова виразно відмінна від багатьох інших словянських мов, зокрема білоруської, російської, польської, словацької та інших, а це вже важливо як для словянської порівняльно-історичної фонетики, так і для зясування генези самої риси і специфіки її територіального поширення.
Характер будь-якого лінгвістичного атласу значною мірою заданий уже питальником, за яким збирався діалектний матеріал. Питальник загальнословянського атласу побудовано з орієнтацією передусім на потреби генетичного, порівняльно-історичного вивчення словянських мов. Він ставить собі за мету з допомогою відповідним чином підібраних питань простежити тотожні й відмінні закономірності розвитку всіх словянських діалектів, а також збагатити наші уявлення про сучасні системи словянських мов і діалектів у типологічному аспекті. Отже, основні завдання атласу зводяться до двох найважливіших: до розвязання традиційних у славістиці проблем порівняльно-історичного характеру (включно з проблемами словянського глото- та етногенезу, території прабатьківщини, напрямків первісних міграцій словянських племен з прабатьківщини, контакти словянських племен з несловянськими народами, характер діалектного членування Славії на різних історичних етапах тощо) і синхронно-типологічних проблем, причому виразно переважають завдання порівняльно-історичної проблематики.
Як сказано у вступному випускові, що вийшов 1978 року в Москві, сло-вяномовні народи створили одну з