Нові рубежі лінгвістичної географії
Информация - Иностранные языки
Другие материалы по предмету Иностранные языки
µ подовження голосних о, є в закритих складах і розвиток їх через ряд проміжних стадій, які до цього часу зберігаються в окремих архаїчних говорах, в голосний і: 2) зовнішньомовні, спричинені контактами мов (діалектів) між собою, впливами однієі мови на іншу, літературної мови на діалекти та подібне (наприклад, проникнення в фонологічну систему української мови фонеми ф, якої спочатку не було в словянських мовах, з грецької, латинської та інших західноєвропейських мов: Федір, фарба, фунт, фіра, футро, фігура, фіртка, фартух, фасоля, файно, афени тощо; фонема ф вживається переважно в західноукраїнських говорах, які зазнавали впливу польської, німецької, словацької, румунської та інших мов, в північних і східноукраїнських говорах, де таких впливів не було, звук ф заступлено іншими приголосними: Хве-дір, хварба, хунт, хура, хутро, хвігу-ра, хвіртка, хвартух, квасоля тощо); 3) позамовні, тобто такі, джерело виникнення яких знаходиться поза мовою, але які так чи інакше в кінцевому результаті впливають на її будову й розвиток, переважно на лексико-семантичному рівні. До позамовних чинників відносять впливи особливостей матеріальної й духовної культури на мову, тобто фактори суспільно-економічного, а також політичного характеру (наприклад, у лексиці говорів карпатського регіону, де розвинене гірське вівчарство, буде низка таких назв бриндзя, кляг, жентиця, струнка, дзер, царок, подушара, яких нема в говорах інших регіонів України насамперед тому, що в них нема відповідних реалій). Здобутки лінгвогеографії тому й виявились такими вагомими, що вона більше, ніж інші методи лінгвістичних досліджень, враховує дію всіх перерахованих факторів впливу на розвиток мови, зважає на те, що мова функціонує в синтезованій сфері культури (матеріальної й духовної), інтегральною частиною якої є і вона сама в багатьох своїх виявах. Саме тому створення діалектологічних атласів набрало в останні десятиріччя в ряді країн загальнодержавного значення. Інтенсифікація останнім часом зусиль щодо лінгвогеографічно-го дослідження говорів зумовлюється ще й тією обставиною, що самі говори тепер у зв язку із соціально-економічними й культурно-освітніми змінами на селі швидко нівелюються й наближаються до літературної мови. Діалект втрачається як основний засіб комунікації і в сільській місцевості. Тому необхідно в можливо якнайкоротші строки здійснити фронтальне обстеження всіх говорів за відповідними програмами-питальниками.
За не зовсім повними даними на сьогодні в світі вийшло вже або знаходиться на стадії підготовки чи й завершення близько 200 лінгвістичних атласів, що відрізняються між собою й обсягом картографованої території, і поставленою метою та науковими завданнями, які повинен розвязати атлас, а також засадами, методами й технічними способами картографування. Щодо обсягу території, охопленої картографуванням, то атласи бувають загальнонаціональними й регіональними. Перші лінгвогеографічні спроби були повязані зі створенням національних атласів, атласів окремих мов. Існують уже атласи французької, румунської, італійської, іспанської, німецької, польської, болгарської, словацької, сербо-лужицької, російської, білоруської та інших мов Європи. Як відомо, у 1984 році вийшов і перший том Атласу української мови, у 1988 другий том. Закінчено авторську роботу над третім, останнім томом. Обєктом картографування з Атласі української мови стала жива українська народна мова в її нейтральному щодо стилістики варіант: на всій українськомовній й етнічній території в тому стані, в якому вона існувала в 5060-ті роки нашого століття (саме в цей час обстежено за єдиною програмою говірки 2072 населених пунктів як УРСР, так і поза П межами) в мовленні жителів сільські місцевості, переважно жінок старшсг: віку, що нікуди чи майже нікуди не виїжджали на тривалий час з рідно:: села.
Зображаючи, так би мовити, лінгвістичний ландшафт України, Атлас української мови дає загалом досить рельєфне уявлення про ступінь діалектної диференціації української мови, про характер її членування на окремі діалектні зони, наріччя, говори тощо. Подані в ньому матеріали мають велике наукове і культурно-історичне значення, оскільки допомагають грунтовніше пізнати процеси формування й розвитку фонетичної, граматичної й лексичної системи українських народних говорів, виявити їхні звязки з говорами інших словянських і несловянських мов на різних історичних етапах.
Поглибити й деталізувати наші уявлення про зазначені процеси і явища покликані регіональні атласи, які історики лінгвогеографії кваліфікують як атласи другого покоління. Якщо в центрі уваги загальномовного атласу є передусім діалектні явища, важливі в загальнонаціональному масштабі, то в регіональному пильна увага приділяється рисам вузькодіалектним, але нерідко винятково цінним з погляду історії мови. Мережа опорних населених пунктів у регіональних атласах значно густіша, ніж у загальномовних атласах, щоб виявити й охопити картографуванням усе скільки-небудь істотне як для територіальної диференціації, так і для історії мови. Виходячи з лінгвістичних й історико-лінгвістичних міркувань, територію України поділено на 25 зон, для яких доцільно було б створити окремі регіональні атласи. Кілька таких атласів уже надруковано. Вийшли друком регіональний атлас Закарпаття И. Дзендзелівського, середньої Наддніпрянщини В. Ващенка, нижнього Надприпяття Т. Назарової, північної Лемківщини польського славіста 3. Шті