Необережність як форма вини
Информация - Криминалистика и криминология
Другие материалы по предмету Криминалистика и криминология
?у сторону злочину. Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок несумлінності.
Але головне психічне відношення винної особи до наслідків своєї діяльності характеризується необережністю.
Слід відмітити, що хоча прихильники змішаної вини і розрізняють при халатності психічне відношення винної особи до бездіяльності (або неналежно здійсненій дії) і наставшим злочинним наслідкам, але розглядають усе діяння в цілому, як скоєне з необережності.
“Субєктивна сторона халатності характеризується змішаною виною, - зазначає В.Ф. Кириченко… - Вина особи при халатності як службовому злочині у відношенні вказаних в законі наслідків завжди виражається у формі необережності. Халатність як кримінально каране діяння повинна бути охарактеризована, як необережний злочин”.
Особливий різновид необережності, що виходить, однак, за рамки необережної злочинності, складають умисні злочини, ускладненні необережно спричиненими тяжкими наслідками: умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло смерть (ч. 3 ст. 101 КК), незаконне
проведення аборту, що потягнуло смерть потерпілої (ч.3 ст. 109 КК), і т.д. В цих випадках має місце складний злочин відповідне умисне діяння і необережне спричинення смерті.
Висновки
Отже завершуючи написання даної роботи, автор вважає за потрібне вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.
Отже, необережна злочинність це частина більш широкого поняття злочинності, самостійний елемент її структури.
Нажаль, внаслідок нерозробленості проблеми необережності в філософському і соціологічному планах правові науки позбавлені можливості позичати в них основні ознаки необережності. Скоріше навпаки, філософам і соціологам слід звернутись в цьому питанні до положень і висновків правових наук, передусім науки кримінального і цивільного права.
Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності, хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.
Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Такої думки і зараз притримується більшість вчених юристів. Виходячи з цього ж в літературі обговорюється питання про можливість караності “безнаслідкової” необережності, тобто за необережне створення небезпеки спричинення шкоди.
Позиція щодо існування відповідальності за необережні злочини тільки при реальному настанні результату, хоча і заснована на редакції ст. 9 КК, навряд чи може бути визнана беззастережною. До того ж вона заперечує факт існування в кримінальному законодавстві необережних злочинів з формальним складом. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).
Існує і протилежна точка зору. Ряд авторів вважають, що встановлення відповідальності за необережні злочини в залежності від наставших наслідків невірне, не забезпечує досягнення цілей покарання, що більш вірним буде встановлення караності необережного поставлення якогось блага в небезпеку.
В принципі, автор згідний з даною позицією, і здається необхідним встановлення загальних ознак обєктивної підстави кримінальної відповідальності як за умисний, так і за необережний злочин. При формулюванні положення про необережні злочини закон повинен ясно виражати, що санкція застосовується за скоєння суспільно небезпечного діяння і відповідальність слід покласти на особу не тільки тоді, коли діяння призвело до виникнення шкоди, але й тоді, коли воно породило лише небезпеку такого.
Між тим в плані визначення єдиних ознак необережного злочину на зразок поняття умисного злочину кримінальне законодавство містить недоліки. А саме воно практично виводить з форми необережної вини, ще дві злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Причина знов таки в критерії оцінки необережного злочину у відношенні винного до наставшого (чи такого що повинен настати) негативного суспільно небезпечного результату. На думку автора можливо знайти інший критерій визначення необережного злочину та його ознак, що практично і становить зміст даної бакалаврської роботи, та запропонувати нове визначення необережного злочину, що вирішило зразу б декілька проблем: проблему точного і правильного визначення, з метою встановлення істини, злочинної самовпевненості і недбалості, проблему кваліфікації і криміналізації необережних злочинних діянь. Критерій же розмежування злочинної самовпевненості і недбалості носив би факультативний характер і слугував би лише меті повного і всебічного визначення злочинної необережності. В цьому випадку не було б необхідності в кожному конкретному випадку розмежовувати злочи