Наукові основи організації виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
у працях В.О.Білоусової, Є.В.Бондаревської, С.У.Гончаренко, О.А.Донченко, І.Г.Єрмакова, Ю.І.Мальованого, В.М.Оржеховської, Г.П.Пустовіта, О.І.Савченко, Л.В.Сохань, В.М.Хайруліної та інш. Так, сучасні вчені-дослідники С.У.Гончаренко та Ю.І.Мальований розробили цілісну концепцію гуманізації освіти. О.І.Савченко простежує шлях руху від людини освіченої до людини гуманної та умови її формування. В.О.Білоусова, Є.В.Бондаревська, В.А.Киричок розкривають шляхи, методи та нові технологічні засоби гуманізації навчально-виховного процесу.
Поряд з цим аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження вказує на те, що до цього часу недостатньо вивчені педагогічні умови гуманізації виховного процесу; результати застосування особистісно орієнтованих технологій у вихованні школярів; педагогічні можливості альтернативних шкіл сімейного типу у гуманізації шкільного життя; не розроблені критерії та рівні гуманізації виховного процесу загальноосвітньої школи.
Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практиці шкільного виховання обумовили вибір теми дослідження “Наукові основи організації виховного процесу в сучасній загальноосвітній школі”.
Обєкт дослідження: виховний процес у загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: зміст, форми, методи оптимізації управління процесом виховання у загальноосвітній школі.
Мета дослідження полягає у дослідженні теоретичних підходів і практики організаційно-педагогічних умов, змісту, форм і методів, які в сукупності забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.
Методологічною основою дослідження є: філософські та психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний звязок явищ обєктивної та субєктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.
Методи дослідження: теоретичні: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція); аналіз і синтез результатів експерименту з формування особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу;
Емпіричні: опитування (анкетування, бесіда з учнями та вчителями, інтервювання); діагностичні методи (тести, рейтинг, педагогічна ситуація); обсерваційні методи (пряме, опосередковане і включене спостереження); аналіз продуктів творчої діяльності (міні-твори, „незакінчені речення”); експериментальні методи (інформаційно-пошуковий, констатуючий, формуючий експеримент), конструювання форм та способів взаємодії педагогів, батьків і учнів з позицій гуманізму і ціннісного ставлення до людини.
1. Поняття та сутність виховання
У Законі про освіту України, державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає позаурочна виховна діяльність, спрямована на всебічний і гармонійний розвиток особистості школяра, що поєднує духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість [56, с. 5].
У Законі про загальну середню освіту [57, с.17], у Положенні про загальноосвітній навчальний заклад [61], наголошується на тому, що виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється у процесі урочної, позаурочної та позашкільної роботи з ними; підкреслюється значення чітко організованої позаурочної діяльності для гармонійного розвитку учнів. Закон України про позашкільну освіту відповідно до Конституції України визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні заходи. Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, військово-патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.
Виховання це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. Проблема виховання досліджувалася в різних напрямках: як цілеспрямований процес формування особистості (Баранов С.П., Гончаренко С.У., Ільїна Т.А., Кобзар Б.С., Курлянд З.Н., Лозова В.І., Мойсеюк Н.Є., Троцко Г.В. та ін.), виховання як фактор соціалізації особистості (Галагузова М.А., Закатова І.М., Клейберг Ю.А., Матвієнко О.В., Підкасистий П.Ю., Приходько М.І., Смирнов В.І., Фельдштейн Д.І., Шевченко С.О., Шульгин В.М. та ін.); культурологічний аспект виховання як системи формування творчої особистості (Бондар В.І., Бурлака І.Я., Зязюн І.А., Коваль Л.Г., Фіцула М.М., Фоменко В.П., Шапошнікова І.М., Ярмаченко М.Д. та ін.).
В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:
цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини (Баранов С.П., Гончаренко С.І., Петровський А.В., Ярошевський М.Я. та ін.);
управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов (Бєлова В.В., Ільїна Т.А., Коваль М.В., Рувінський Л.І., Фіцула М.М. та ін.);
головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія (Бех І.Д., Воробйов Г.Г., Киричук О.В., Кондрашова Л.В., ?/p>