Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
?ими та іншими уподобаннями;
третій з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періоду молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до 1939 року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в українській діаспорі;
четвертий з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з молоддю”3.
Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні і подає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодіжного руху середину 80-х рр. ХХ століття. Хронологічна різниця у визначенні точки відліку в різних авторів визначається “міфологізацією” певної історичної події. Так, науковці, представники української західної діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 рік). Цієї думки дотримуються А.Камінський4, О.Закидальська5 та ін.
Значно раніше запропонували датувати початки сучасного організованого молодіжного руху Н. Косарєв та І. Іванишин. На їх думку, перший етап розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х початок 80-х рр. ХХ століття, і повязаний він з масовим виникненням неформальних груп, угруповань та формувань різного напрямку, створених на основі спільності інтересів. Другий етап (середина 80-х рр.) характеризується виникненням та розгортанням діяльності обєднань молоді, що ставили перед собою соціально значимі завдання. Третій етап (кінець 1989 початок 1990 рр.), на думку Н.Косарєва та І.Іванишина, відповідає створенню громадсько-політичних молодіжних організацій та участь їх в політичній діяльності6.
Окрему періодизацію розвитку сучасного студентського руху пропонують О.Єригін7 та І.Коляка. Наприклад, І.Коляка повністю виокремлює студентський рух із загальномолодіжного, вважаючи їх двома різними течіями суспільного розвитку8. Слід також відмітити роботи радянських вчених, які за часи “перебудови” досліджували і намагалися періодизувати та класифікувати неформальну молодіжну ініціативу, вказуючи на тенденції організаційного оформлення молодіжних обєднань. Значну увагу цій проблематиці приділяли О.Громов, А.Кузін9, В.Чурбанов, О.Нелюбин10 та інші.
Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного організованого молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Проте схеми періодизації В.Головенька, М.Головатого та О.Корнієвського дещо відрізняються. Так, В. Головенько, а слідом за ним і М. Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого молодіжного руху в Україні. Вони вважають, що перший етап (середина 80-х рр. кінець 1989 р.) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп та обєднань, створених на основі спільних зацікавлень (“гіппі”, “металісти”, “панки” тощо), а також значної кількості політичних дискусійних клубів та громадсько-політичних обєднань, діяльність яких була повязана з проблемами екології, відродження національної культури тощо. Другий етап (кінець 1989 р. кінець 1991 р.) означений масовою політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (кінець 1991 р. по сьогоднішній день) бере свій початок з проголошення 24 серпня 1991 року. Акту про незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично третій етап у В.Головенько визначає як “етап незалежності”. На його думку, на цьому етапі більшість молодіжних організацій перейшли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, тоді утворився координуючий центр організованого молодіжного руху та були налагоджені ефективні механізми реалізації молодіжної політики11.
О.Корнієвський пропонує власну схему періодизації сучасного організованого молодіжного руху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжного руху в Україні:
“неформальний” (середина 80-х осінь 1989 р.) або клубно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських обєднань, які не мали за своїм статусом прямого відношення до політики;
“самодіяльний” (осінь 1989 р. жовтень 1990 р.) поширення руху соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямованих на здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм національно-патріотичного волевиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;
“інтегративний” (кінець 1990 р. серпень 1991 р.) період поглиблення політичної диференціації, у тому числі й за партійною ознакою, період подальшої інтеграції молодіжних обєднань в єдиний український молодіжний рух за національну державність, демократичні перетворення і соціальну справедливість; період пошуку ними оптимальної організаційної моделі співпраці на всеукраїнському та регіонал?/p>