Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
?літичної організації в молодіжному середовищі у 90-х виникала неодноразово. Однак перші молодіжні партії зявилися саме в 1999 році.
Деякі вчені, розглядаючи політичний молодіжний рух, стверджували, що існує кілька типів організацій, які умовно чи фактично можуть бути молодіжними політичними партіями. Так, О.Корнієвський вважав, що “молодіжна партія І типу (незважаючи на відсутність слова “молодіжна” у назві організації) може розглядатися як організаційна структура, що обєднала молодих людей за спільними ідейно-політичними мотивами однією політичною орієнтацією”3. До цього типу він відносив СНПУ. Другий тип, за О.Корнієвським, це власне молодіжна партія.
Такий підхід дещо застарілий. Особливо, якщо враховувати нові політичні реалії та характер новоутворених молодіжних політичних партій.
Політична партія виникає тоді, коли соціальна верства, група усвідомлює необхідність політичної самоорганізації задля захисту своїх інтересів та участі у виробленні державних рішень. В нашому випадку частина молоді як соціально-демографічна група усвідомила необхідність політичного оформлення своїх інтересів у вигляді створення власних партій.
До молодіжних партій належать партія “Молода Україна”, організація політичного розвитку Молодіжна партія України, партія “Нова генерація”. Ці політичні організації складаються переважно з молоді і заявляють про готовність захищати інтереси молодого покоління (як першочергове завдання).
В плані ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня сприйняття або несприйняття цього типу в цілому) ці партії належать до центристського напрямку. За ідеологічною орієнтацією декларують приналежність до лібералізму. За характером організації це кадровані партії.
8. Періодизація розвитку організованого молодіжного руху в Україні
Періодизація розвитку молодіжного руху в Україні, як і періодизація розвитку будь-яких соціально-політичних структур, має базуватися на комплексному підході до даної проблематики. В сучасній політичній науці існують певні теоретико-методологічні підходи для визначення періодів та етапів розвитку досліджуваних обєктів, які дозволяють сформувати відносно чітку картину ґенези обєкта. Так, В.Якушик виділяє чотири підходи до періодизації розвитку соціально-політичних структур:
визначення “історичних вагомих моментів” як меж, що розділяють певні етапи на шляху прогресу (чи регресу) або різні неієрархізовані етапи (при цьому самі “вагомі моменти” виступають у вигляді результату впливу деяких реально значущих або у дійсності малозначущих, але міфологізованих факторів, наприклад, проведення зїздів чи пленумів правлячої партії, зміна керівництва держави і таке інше);
встановлення показників прогресу (чи регресу, якщо розвиток оцінюється негативно), які характеризують внутрішній розвиток системи;
виділення набору можливих ідеальних (“чистих”) станів досліджуваного обєкта;
поєднання в тій чи іншій пропорції елементів декількох із зазначених вище підходів”1.
Дані підходи можна застосовувати при періодизації “життєвих циклів” не лише політичних структур, але і організованого молодіжного руху. Проте слід памятати, що перші три підходи не вичерпують всієї багатоманітності та багатовимірності процесу. Тому при виробленні періодизації розвитку сучасного організованого молодіжного руху в Україні потрібно виходити з необхідності застосування четвертого підходу, тобто поєднувати в тій чи іншій пропорції елементи кількох із вищеозначених підходів.
Провідний український спеціаліст із вивчення молодіжного руху в Україні В.Головенько вважає, що “здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху, необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємоповязаних елементів”. На думку В.Головенька, перший “характеризує зовнішні, обєктивні умови розвитку цього процесу рівень демократизації державного будівництва, розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної ситуації, в якій розвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до молодіжних проблем тощо”. Другий елемент критеріїв періодизації привязується до “розкриття змісту цього процесу шляхом аналізу діалектики розвитку складових частин самого молодіжного руху, їх впливу на життя суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема, визначення місця молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо”2.
Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив мали такі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи України. Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити співвідношення розвитку партійної системи та організованого молодіжного руху. Тому деякі політологи, розглядаючи сучасний організований молодіжний рух, звертаються в першу чергу до періодизації розвитку партійної системи України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.
Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці УкрНДІ проблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:
“перший з часу появи молодіжних обєднань і до кінця ХІХ віку. У цей час молодіжний рух в Україні лише зароджувався;
другий з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжних обєднань, різноманітних за політич?/p>