Молодіжні рухи в україні 19-20 сторіччя
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
рямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до цієї боротьби”3.
Пристосовуючи це визначення до сучасної ситуації у молодіжному русі України, можна зробити певні висновки:
по-перше, в Україні наявні як масова організована соціально-політична активність (у вигляді організованої в громадські організації, творчі спілки тощо молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, іноді “молодіжної субкультури”), так і вузькоцільові рухи, які взаємно доповнюються;
по-друге, сучасний молодіжний рух в Україні найбільш адекватно виражений саме у вузькоцільових рухах, вплив яких на молодь на даному етапі переважає усі інші.
Молодіжний рух в Україні: субкультури як джерело виникнення
Поступове структурування молодіжного руху відбувалося паралельно до аналогічних процесів у суспільстві в цілому. Переживши стадію масових громадсько-політичних акцій, молодіжний рух сконцентрувався нині саме в організованій, формалізованій частині спектру проявів соціальної активності як найбільш ефективній стосовно захисту своїх інтересів.
Проте не менш часто суспільні форми виховання, а отже і формальні організації сприймаються молодими вороже як такі, що заважають самоорганізації. І в тому, і в іншому випадку ситуація набуває додаткової складності через процес “ломки стереотипів”, що висуває додаткові вимоги до всього молодіжного руху у будь-яких його проявах. Адже традиційні цінності в період кризи перестають виконувати свої функції, втрачаючи тим самим роль орієнтиру для суспільства. Старі ідоли повалені, або ж просто впали, бо втратили свій сенс.
Але життя вимагає наповнення новим змістом. Цей процес штучно пожвавлюється шляхом впровадження державних ідеологій, реанімації “національних ідей” та інших заходів, які не роблять його природнішим. Будь-які цінності: нові чи старі, мають спочатку пройти випробування на придатність і життєвість саме у цьому суспільстві. І найгнучкішим, найактивнішим середовищем для цього є саме молодь.
Частина її стає полігоном для “обкатки” санкціонованих державою, дозволених стилів життя на зразок “молодого патріота”, “вдалого чесного бізнесмена”, “захисника православя (правового суспільства, плюралістичної демократії тощо)”. Але решта все ж не знаходить в собі відгуку на подібні гасла, тож вдається до апробації альтернативних стилів іноді просто “не схвалюваних державою”, іноді ж обєктів прояву її активного невдоволення.
Вони бачать себе поза системою репресій під назвою “держава”, тож результатом їх зусиль є неформальний рух. В ньому немає формальної ієрархії, жорсткої структури, що чітко регламентує статус і роль кожного. Величезний потенціал мобільності забезпечує в тому числі можливість в будь-який момент утворити нове ієрархічне відгалуження і тим самим підвищити свій статус. При цьому спосіб життя кожного є результатом лише індивідуального вибору, він не навязаний суспільством. Так утворилися субкультури “гіппі”, “панків” тощо. Всі вони не залежать безпосередньо від суспільних інститутів й існують “без дозволу старших”. У цьому, власне, і полягає основна специфіка неформального руху.
Цікавим є той факт, що своє становлення сучасний організований молодіжний рух почав як неформальні культурологічні організації та обєднання за інтересами. Більше того, початок всієї організованої молодіжної ініціативи безпосередньо повязаний із неформальним періодом.
Аналізуючи ж розвиток молодіжного руху за останні пять років, доходимо висновку, що спостерігається взаємне доповнення та взаємопроникнення організованого та неформального молодіжного руху. Це пояснюється багатьма факторами, зокрема соціальними. Спрацьовують також релігійний, національний, політичний та інші фактори, які діють у суспільстві.
Витіснені на периферію суспільства, вичерпавши для себе можливості неформального руху, його соціального протесту, молоді люди приходять до необхідності політичної боротьби (як це було у 19881990 рр. чи починаючи з 19941995 рр.). І навпаки, зневірившись у політиці, молодь йде до “неформалів”, сподіваючись знайти серед них однодумців. Час від часу члени молодіжних організацій, відійшовши від активної діяльності, переходять до неформальних ініціатив.
Ця міграція, яка є наслідком дорослішання та відповідної зміни соціальних позицій, стає значно активнішою у періоди суспільних криз, набуваючи іноді доволі нездорового характеру агресії чи втечі від реальності. Щодо цього аспекту ХХХІ сесія Генеральної Асамблеї ООН, характеризуючи проблеми молоді, зауважила, що молоді люди відіграють подвійну, з першого погляду, суперечливу роль: з одного боку вони активно сприяють процесу соціальних змін, а з іншого стають його жертвами.
Визначення та механізми утворення молодіжних організацій
Повертаючись до проблеми уточнення понять, слід нагадати, що за допомогою організації молоді люди мають можливість повніше реалізувати свої інтереси, запити та потреби, тобто самореалізуватися як особистості. Молодіжні організації дозволяють