Міжнародний тероризм
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
, що тероризм породжений політичним гнітом і соціальною несправедливістю, із чого випливало, що доти, поки такому положенню речей не буде покладений кінець, викорінити терор не представляється можливим. Але висвітлення фактів, що стосуються міжнародного тероризму, привело до зміни відносини до нього з боку багатьох мислячих політиків. І на другій конференції Інституту ім. Йонафана у Вашингтоні в 1984 році учасники її, серед яких були люди, що грали провідну роль у політичному житті США, призивали застосувати до держав, спонсуючим тероризм, політичні, економічні й військові санкції. Ця позиція зявилася результатом переосмислення сутності міжнародного тероризму, що є результат змови між диктаторськими державами й міжнародною терористичною мережею.
Предявлені факти змінили також позицію Радянського Союзу: та обставини, що його співучасть у тероризмі придбало розголос, не тільки змусило радянське керівництво втримуватися від підтримки терористичних угруповань, але й спонукало виступити з осудом тероризму. (До середини 80-х років Радянський Союз майже повністю відмовився від підтримки міжнародного тероризму.)
Заклики, що пролунали на конференції у Вашингтоні, мали практичні наслідки. Сполучені Штати застосували дипломатичні й економічні санкції до таких терористичних держав, як Лівія, Сирія й Іран. Були вжиті рішучі заходи для затримки збройних членів ООП, що по-звірячому вбили в 1985 році прикутого до інвалідної коляски американця Леона Клінгхоффера на борту яхті, що робила морський круїз. Разом з Великобританією, де премєр-міністром у той час була Маргарет Тэтчер, був нанесений бомбовий удар по Лівії, під час якого ледве не загинув сам Каддафі. Терористам недвозначно дали зрозуміти, що їхньої дії стали нетерпимими, і Захід не стане їм потурати.
В 1986 році США скликали конференцію лідерів країн Заходу в Токіо, на якій були прийняті радикальні резолюції про прийняття країнами Заходу рішучих заходів для захисту від міжнародного тероризму. Однієї з таких мір зявився прийнятий в 1987 році конгресом США небувало твердий закон про боротьбу з тероризмом. У тексті цього закону ООП була названа "терористичною організацією, що представляє погрозу інтересам Сполучених Штатів і їхніх союзників" і всі представництва ООП у США підлягали закриттю.
Незважаючи на окремі невдачі, антитерористична політика в 80-е роки в остаточному підсумку була досить успішною. Після майже двадцяти років безперервних звірств вся структура міжнародного тероризму, здавалося, звалилася.
Але світовий тероризм вижив. Однією з причин цього було те, що аналітики недооцінили ті процеси, що відбувалися в підгрунті самої структури тероризму, а також його ідеологічну основу, що виявилася досить живучою.
1.3 Ісламський фундаменталізм як ідеологічне підґрунтя міжнародного тероризму
Характеризуючи міжнародний тероризм, головним джерелом поширення якого є ісламські суспільно-релігійні організації Саудівської Аравії, Судану, Ірану, Пакистану й Афганістану, доречно використовувати визначення "самий" і "більше за всіх". Дійсно, в останні 25 років ці терористи є самими фанатичними й самими активними. Вони більше всіх захопили заручників, більше всіх убили людей, більше всіх підірвали бомб. І ще їм, більше, ніж яким-небудь іншим терористам, вдається впливати на міжнародну політику. [22, 54]
Ісламські терористичні угруповання дуже широко контактують між собою. Це зумовлено тим, що в них є два загальних вороги: західний спосіб життя й Ізраїль як держава невірних, що окупувала священні землі ісламу. Ще в них загальна ідеологія ісламського фундаменталізму. Вони володіють також досить потужною фінансовою базою за рахунок коштів радикальних ісламських організацій у багатьох мусульманських країнах.
Для того щоб зрозуміти сутність міжнародного тероризму, треба усвідомити, що таке ісламський фундаменталізм.
Саме слово "фундаменталізм" спочатку застосовувалося в США для характеристики ряду християнських груп, утворених ортодоксальними представниками євангелічної церкви (переважно кальвіністами, пресвітеріанами й баптистами). Лише пізніше зазначений термін став уживатися західними дослідниками при вивченні ісламу, іудаїзму й інших релігій. Причому найчастіше він тлумачилося дуже широко - як повернення до початків релігійно-цивілізаційної єдності, виведення релігійно - політичних принципів з вічно священного тексту. У наші дні дане поняття використовують при описі теоретичної й практичної активності безлічі політико-релігійних рухів і організацій - ісламських, иудаїстських, протестантських, католицьких, православних, індуїстських, буддистських, які діють у Південно-Східній і Центральній Азії, у Північній Африці й на Близькому Сході, у Європі й США - практично повсюдно. Розмах процесу, вовлечіння у нього держав і народів роблять фундаменталізм не тільки впливовим фактором, але й субєктом політики.
Це форма радикального ісламу, повязана з вірою в те, що для повернення ісламським країнам їх "колишньої величі" правовірні мусульмани повинні відмовитися від усього того, що повязане з "західними духовними цінностями й західним способом життя". Треба повернутися до джерел, до "фундаменту" ісламу, точно в такому виді, яким його проповідував пророк Мухамед.
Перший розкол в ісламі відбувся після трагічної загибелі в результаті теракту, здійсненого сектантом у відношенні четвертого й останнього пра?/p>