Міжнародний тероризм
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
еодноразово їздив у Прагу, де радився з ветеранами групи Секкії. Аналогічним образом італійський видавець-терорист Джанджакомо Фельтринеллі, що теж закінчив курси ГРУ, у період з 1969 по 1971 рік двадцять два рази їздив у Чехословаччину й зрештою перебіг туди за допомогою чехословацьких органів безпеки. Пізніше розвідка Болгарії надала Червоним бригадам додаткову допомогу в плані інструктажу й фінансів, а терористи із Сардинії й Сицилії, а також італійські неонацистські організації, такі як "Ордине Неро", стали одержувати допомогу у вигляді інструктажу, грошей і зброї від лівійського диктатора Муаммара Каддафі.
До початку 60-х років у Москві були створені центри вербування терористів як марксистської, так і немарксистської орієнтації. Іноземних студентів різних вузів відбирали для навчання в спеціальних таборах, що розміщалися в Одесі, Баку, Сімферополі й Ташкенті. Там їх учили вести пропаганду, робити бомби, робити терористичні акти й убивства. Випускників таких "курсів" часто посилали на Кубу, у Болгарію й Північну Корею. Найбільш відомий серед них архітерорист Рамірес Санчес на прізвисько Карлос Шакал. Карлоса завербували агенти КДБ на його батьківщині Венесуелі. В 60-е роки він навчався спочатку на Кубі, а потім в Університеті імені Патріса Лумумби в Москві, після чого почав свою горезвісну карєру терориста. Він брав участь у захопленні міністрів країн ОПЕК у Відні в 1975 році й у кровопролитному нападі на поїзд у Франції в 1982 році. Після того як стало неможливим проводити подібні терористичні операції, Карлос став непотрібним і вкрився в Сирії. Звідти в 1994 році його вислали в Судан, а із Судану у Францію.
Однак центральним елементом радянської зовнішньої політики тероризм став лише в 60-ті роки, коли холодна війна зайшла в глухий кут. Досягнута наддержавами ядерна рівновага привела кремлівську еліту до відмови від ідеї відкритої конфронтації із Заходом. "Фронтова зона" холодної війни перемістилася в країни третього миру. Саме там через підставні особи міжнародних терористів велася боротьба Радянського Союзу із Заходом.
До такого, ретельно прихованого різновиду тероризму, опосередковано підтримуваного Радянським Союзом, охоче підключилися відомі своєю лютою антипатією до Заходу радикальні арабські режими на чолі із Сирією, Лівією й Іраком. Більшість цих держав бути створено в середині XX століття; вони кипіли з люті, вважаючи, що принижений арабський світ сторіччями піддавався гніту Заходу. Маючи ще менше можливості, ніж Радянський Союз, вступити в безпосередню боротьбу із Заходом, арабські режими розгорнули таємну терористичну кампанію проти обєктів у США й Західній Європі. Терор був основним знаряддям близькосхідної політики протягом тисячі років, з тих самих пор, як в XI столітті зявилася шиїтская секта асасинів (спочатку йменувалися гашишинами, тому що при нападі на своїх правителів, турецьких сельджуків, члени секти одурманювали себе гашишем). Але тільки з появою незалежних арабських держав терор як випробована зброя ліквідації супротивників трансформувався в знаряддя зовнішньої політики й, ставши нарівні з нафтою головною статтею близькосхідного експорту, поширився майже на всі райони світу.
Терор, що заохочується державою, був постійним фактором в арабській війні проти Ізраїлю. Єврейські поселення в підмандатній Палестині починаючи з 20-х років минулого сторіччя піддавалися терористичним нападам. Після того як в 1948 році Ізраїль одержав незалежність, Єгипет і Сирія продовжували заохочувати вилазки "федаев" - бойовиків через границю на ізраїльську територію. В 1964 і 1965 роках Єгипет і Сирія створили групи, "Звільнення Палестини", за зразком Фронту національного звільнення, якому двома роками раніше в результаті восьмирічної боротьби вдалося змусити французів піти з Алжиру. Офіційно метою обох організацій було "звільнення Палестини", що на практиці означало звільнення її як від ізраїльтян, так і від иорданцев. Єгипетську групу, що йменувалася Організація звільнення Палестини (ООП), очолював Ахмед Шукейрі. Більше небезпечної була організація ФАТХ. Спонсором її була Сирія, а очолював ФАТХ Ясір Арафат. ДО 1967 року вона організувала ряд вторгнень через границю на територію Ізраїлю для нападу головним чином на цивільні обєкти. У тому ж році, після розгрому арабських армій у ході Шестиденної війни, Арафат змістив Шукейри й одноосібно очолив обєднану структуру ООП.
Дуже швидко Арафат зрозумів, що підтримки країн арабського світу недостатньо для ведення послідовної терористичної кампанії проти Ізраїлю. Тому Арафат став кріпити звязку ООП з радянським блоком у розрахунку, що це допоможе вести терористичну війну проти Ізраїлю. Одним з перших керівників радянського блоку, з яким він зустрівся, був Фидель Кастро, що починаючи з 1965 року неодноразово приймав його в Гавані. Пізніше Радянський Союз навчив тисячі оперативних агентів ООП, надаючи їм особливий дипломатичний статус і право вільного пересування по території країн, що входили в Східний блок.
До початку 70-х років Арафат створив напівнезалежну державу в Південному Лівані (ліванський уряд у чинність своєї слабості не поширювало свою владу на південь країни, і там-те Арафата й створив міні-державу, що підтримувало тісний звязок з Радянським Союзом і його сателітами). Саме цій майже незалежній базі ООП призначено було стати рушійною силою хвилі міжнародного терору, що обрушилася на демократичні держави Заходу в наступні два десятилітт