Міжнародний тероризм
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
я.
Як було відзначено вище, Радянський Союз підтримував терористів-повстанців із часу другої світової війни, але старанно уникав брати на себе пряму відповідальність за організацію терористичних кампаній проти країн НАТО. Однак інші держави в деяких випадках погоджувалися взяти на себе провину в обмін на радянську підтримку в інших сферах; так, наприклад, Лівія й Північна Корея прикривали Радянський Союз, надаючи притулок викрадачам літаків, що давало Радянському Союзу можливість зтверджувати, начебто він проти такого виду терору. Однак Арафат пропонував те, що не погоджувалася запропонувати жодна інша країна: одержуючи щедру підтримку Східного блоку, він створив у Лівані навчальний центр і плацдарм для діяльності міжнародних терористів усюди у світі. Радянський Союз міг попросту заперечувати, що він обізнаний про те, що відбувається в Лівані, а різні відгалуження ООП охоче прийняли б участь у повсюдному розгортанні терору проти країн Заходу.
Згодом створена ООП нова "площадка жахів" забезпечила оперативну базу й безпечний притулок практично всім самим злісним терористичним угрупованням. ІРА, німецьке угруповання Баадер-Майнхоф, угруповання Червоної армії й численні дрібні організації неонацистського напряму, італійські Червоні бригади, Японська Червона армія, французька "Аксьон Директ", сандиністы й десяток інших латиноамериканських угруповань, Турецька армія звільнення, вірменська організація АСАЛА, курдська ПКК і іранська "Революційна гвардія" - всі вони приїжджали в Ліван, проходили навчання в таборах ООП, одержували там озброєння, а звідти їх відправляли в пункти, де вони повинні були робити свої терористичні акти. В 1972 році на конференції терористів, організованої в Бадаві (Ліван) Жоржем Хабашем, главою Народного фронту звільнення Палестини (НФОП) - угруповання, що входила в ООП, - союз їх був оформлений офіційно. По закінченні наради в Бадаві, Хабаш урочисто проголосив: "Створена органічний звязок між палестинцями й революціонерами всього світу, що забезпечить палестинцям підтримку світового революційного руху" Характер цієї "органічного звязку" виявився, коли угруповання "Чорний вересень" (одне з угруповань ООП, на чолі якої стояв Абу Іяд з очолюваного Арафатом ФАТХ) за завданням Червоних бригад здійснили ряд вибухів бомб у Трієсті; коли збройні члени Японської Червоної армії перетворили в криваве місиво прочан в ізраїльському аеропорті Бен-Гурион; коли були затримані італійські терористи з контрабандою керованих ракет, радянського виробництва, призначені для Народного фронту звільнення Палестини; коли німецькі терористи разом з палестинськими бійцями взяли участь у викраденні літаків в Энтеббе, а Фронт звільнення Палестини (ФОП) разом з неонацистами з угруповання Одфріда Хеппа зробив напад на ізраїльські і єврейські обєкти в Європі.
Аналогічні дії вживали Лівія, Сирія, Ірак і Південний Ємен. Вони уклали угоду з десятками терористичних угруповань, дозволяючи їм створювати штаби в столицях своїх держав, забезпечуючи їм інструктаж, дипломатичне прикриття, фінансування й притулок в обмін на їхні послуги у вигляді терористичних актів, жертвами яких ставали супротивники вибраного ними курсу. Ці держави незабаром стали самостійним джерелом міжнародного тероризму. По суті ідеологія радикальних панарабістів являла собою оригінальну суміш панарабского фашизму й войовничого ісламу. Головним ворогом їм представлявся Захід, що, у їхньому розумінні, розчленував арабський мир, після чого його "колонізували" прозахідні "поплічники", такі, як королівські родини в Саудівській Аравії й у Кувейті. Кожний із цих режимів укладав самостійні домовленості з терористами і в обмін на свою стійку антизахідну позицію користувався військовою допомогою й дипломатичною підтримкою останніх.
В цей час у всіх західних країнах, у тому числі й США, переважало думку, що хвиля тероризму, що захлиснула країни Заходу, була справою рук окремих незадоволених людей, що звихнулися, або ж груп, які в такий спосіб реагували на несправедливість або гноблення. І лише в 1982 році, коли Ізраїль захопив розгалужену мережу навчальних баз ООП на півдні Лівану, у його руки потрапила секретна документація, що дозволила одержати інформацію про фактичні масштаби звязку між терористичними угрупованнями й підтримкою, одержуваної ними від своїх спонсорів.
У результаті вторгнення Ізраїлю на ці бази, керівництво ООП було вислано в Туніс, після чого воно значною мірою втратилося здатності творити зло. До того ж у середині 80-х років Захід розгорнув безпрецедентно широкий наступ на міжнародний тероризм. Цей наступ мав головним чином політичну форму: він ставив своєю метою викрити країни, що роблять підтримку терору, і беззастережно затаврувати аморальність тероризму незалежно від особистості самих терористів і їх мотивів.
Політичному наступу передували багаторічні інтелектуальні зусилля переконати Захід змінити свою позицію відносно тероризму. Саме в контексті таких зусиль був заснований Інститут ім. Йонафана. Цей інститут ставив своєю метою розкрити очі вільним суспільствам на справжню природу тероризму й указати на методи боротьби з ним. На першій міжнародній конференції із проблем боротьби з тероризмом, проведеною Інститутом ім. Йонафана, говорилося про те, що терор став однієї з форм політичної війни диктаторських режимів проти західних демократій.
Наприкінці 70-х і початку 80-х років у США переважало думку