Міжнародне трудове право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
онкретних питань праці та трудових відносин, які можуть укладатись як в рамках міжнародних організацій та регіональних обєднань держав, так і між окремими державами на дво- та багатосторонній основах. Угоди з питань праці, що укладаються міжнародними організаціями та регіональними обєднаннями держав, переважно є багатосторонніми, хоча можуть бути і двосторонніми.
Важливим документом, що належить до системи джерел міжнародного трудового права вважається Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. За правовою природою це є програмний документ, але обсяг та рівень проголошених у ній прав і свобод людини є настільки прогресивним і високим, що навіть незважаючи на те, що вона не є загальнообовязковим актом, розглядається світовим товариством як міжнародний договір. Вона стала основою для прийняття у 1966 р. Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. На відміну від Декларації ці пакти є багатосторонніми міжнародними договорами, а їх норми обовязкові для держав-учасниць. Пакти відповідним чином ратифіковано переважною кількістю держав-членів ООН, у тому числі й Україною 19 жовтня 1973 р. Обидва пакти набули чинності з 1976 р.
Важливими джерелами міжнародного трудового права є також прийнята в рамках ООН Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 p.), яка набула чинності для України 7 квітня 1969 p., Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок (1979 p.), діє в Україні з 3 вересня 1981 p., Конвенція про права дитини (1989 p.), набула чинності для України 27 вересня 1991 p., Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей (1990 p.).
Питома частка в системі джерел міжнародного трудового права належить документам, прийнятим в рамках МОП. Нормо-творча діяльність цієї організації полягає, основним чином, у прийнятті рішень, що мають форму конвенцій та рекомендацій. Загальна кількість їх на даний час складає понад 370, і тільки третя частина ратифікована Україною.
Конвенції МОП є міжнародними договорами, що породжують відповідні юридичні зобовязання перед державами-членами МОП, які їх ратифікували. Рекомендації за своїм характером міжнародними договорами не визнаються і не вимагають ратифікації. Держави, які ратифікували відповідні конвенції, зобовязані приймати законодавчі чи інші акти, що мають сприяти ефективному використанню та застосуванню ратифікованих конвенцій у нормотворчій, праворегулятивній та правореалізаційній діяльності. Залежно від важливості регульованих конвенцією питань, держави зобовязані один раз на 25 років робити доповіді щодо вжитих заходів, спрямованих на ефективність застосування ратифікованих конвенцій. Разом з тим держави не звільняються від обовязку інформувати Адміністративну Раду про стан національного законодавства і практику щодо нератифікованих конвенцій. Рекомендації за своїм змістом та правовою природою є джерелом інформації, програмою для удосконалення національного законодавства. Але вже тепер МОП ставить вимогу про зростання ролі рекомендацій як одного з важливих регуляторів та чинників міжнародно-правового забезпечення трудових відносин.
Конвенції і рекомендації МОП приймаються Міжнародною конференцією праці. Порядок їх ухвалення передбачає однакову процедуру. Міжнародне бюро праці попередньо здійснює підготовку доповідей, у яких узагальнюється законодавство та практика різних країн щодо правового регулювання праці. Всі конвенції та рекомендації повинні пройти обговорення у спеціальних комітетах і приймаються кваліфікованою більшістю, 2/3 голосів делегатів, присутніх на сесії Міжнародної конференції праці. Вважається, що така кваліфікована більшість голосів повинна надати прийнятій конвенції, окрім юридичної сили, ще й міжнародного авторитету.
Інша група договорів у системі сучасного міжнародного трудового права передбачає регулювання праці та трудових відносин на регіональному рівні, а саме в рамках Ради Європи, Європейського Союзу, Співдружності Незалежних Держав, Організації американських держав, Організації африканської єдності, Арабської організації праці, Організації економічного співробітництва та розвитку тощо.
Регіональні європейські стандарти у сфері праці сформовані, головним чином, на основі Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) та Європейської соціальної хартії (1961 p., переглянутої у травні 1996 p.).
Регіональною організацією європейських держав є Рада Європи (РЄ). Вона найбільш представницька організація на континенті. До її складу входить 41 держава, у тому числі з 1995 р. Україна.
Важливе місце в системі джерел міжнародного трудового права, що мають своєрідну правову природу, належить нормам з питань праці, які ухвалюються в рамках Європейського Союзу (ЄС) його керівними органами. Головною метою діяльності ЄС є соціальний прогрес у державах-учасницях та їх соціальне зближення. Це, зокрема, визначено в Маастріхтському договорі 1992 р. та Амстердамському договорі 1997 р. Названі договори визначають також і основні напрями подальшого розвитку європейського трудового права.
Особливістю правової природи норм установчих документів ЄС є те, що вони безпосередньо врегульовують трудові відносини у країнахучасницях ЄС без будь-якого додаткового підтвердження нац?/p>