Міжнародне публічне право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
¶е породити труднощі при його застосуванні, особливо відносно договорів у спрощеній формі. З огляду на зауваження урядів, а також те, що переважна частина договорів полягає без ратифікації, Комісія вирішила обмежитися перерахуванням випадків, коли відповідно до міжнародного права ратифікація необхідна. Власне кажучи, рішення питання про ратифікацію було залишено на розсуд сторін.
Відповідне положення надає правовий захист кожній договірній державі у відношенні його конституційних приписань, оскільки воно може передбачити необхідність ратифікації за згодою з іншими сторонами як у самому договорі, так й у супутньому йому угоді. Нарешті, держава може це зробити й в однобічному порядку під час підписання, обмовивши це в повноваженнях або виявивши такий намір у ході переговорів. При цьому враховані й інтереси держав, що дотримується інший позиції, оскільки у всіх випадках намір виразити згоду шляхом ратифікації повинне стати предметом угоди або доведено до їхньої відомості. Ці моменти підкреслюються в коментарі Комісії до проекту статей.
Ожвавлена дискусія по розглянутому питанню мала місце на Віденській конференції 1968-1969 р. Були висловлені явно протилежні точки зору. Питання було сформульовано так: яким повинне бути правило на той випадок, якщо в договорі нічого не говориться про форму вираження згоди? Група країн Латинської Америки внесла виправлення, відповідно до якого як загальне правило згода повинне даватися у формі ратифікації. Обґрунтовувалося це тим, що конституції країн Латинської Америки, а також більшості країн Африки й Азії пропонують ратифікацію. Представник Венесуели заявив, що якщо ця пропозиція не буде прийнято, то зазначені країни не зможуть прийняти конвенцію.
Однак виявилося, що це не зовсім так. Ряд представників, зокрема, латиноамериканських країн, у тому числі й такий, як Бразилія, виступили проти зазначеного виправлення. З іншого боку, такі країни, як Франція й Швейцарія, висловилися за ратифікації. Показовий наступний факт: представники Чехословаччини й Польщі висловилися за підпису, представник Болгарії - на користь ратифікації, а представник Румунії підтримав проект Комісії. Помічу, що представники СРСР і США не брали участь у дискусії, але проголосували проти зазначеного виправлення. Виправлення було відхилено 53 голосами, "за" голосували 25, утрималися - 16. Такий результат свідчить про істотну розбіжність позицій держав по розглянутому питанню й про можливості виникнення споровши в майбутньому. Все це підкреслює значення компромісного рішення питання Віденською конвенцією.
Тепер про прийняття й затвердження договору. Обидві ці дії представляють порівняно нове явище. Вони одержали поширення в міжнародній практиці приблизно в середині XX в. Термін "прийняття" охоплює дві різні процедури. Якщо договір передбачає, що він відкритий для підписання з наступним прийняттям, то в міжнародному плані це не відрізняється від випадку, коли договір передбачає необхідність його підписання з наступною ратифікацією. Якщо ж договором установлено, що він може бути "прийнятий" без підписання, то процедура не відрізняється від приєднання. Аналіз практики свідчить, що терміни "ратифікація" або "прийняття" використаються практично як рівнозначні.
У практиці зустрічається навіть таке формулювання: "signature subject to approval followed by acceptance". Перекладається ця фраза так: "підпис підлягає схваленню з наступним прийняттям". Якщо ж перевести цю фразу з використанням російського тексту Конвенції, то вийде: "підпис підлягає затвердженню з наступним прийняттям". З погляду юридичної логіки сумнівний варіант. Цей приклад підтверджує необхідність високої кваліфікації перекладачів юридичних текстів, а також необхідність звірятися з текстами на інших мовах, особливо на ті, на яких проект договору розроблявся.
Формула "підпис підлягає прийняттю" увійшла в договірну практику в основному для встановлення спрощеної форми ратифікації для того, щоб дозволити уряду додаткову можливість розглянути договір, коли воно не зобовязано піддавати його конституційній процедурі ратифікації. У деяких випадках, для того щоб полегшити державам з різними конституційними вимогами оформлення участі, договір передбачає можливість як ратифікації, так і прийняття. Із цього приводу в коментарі Комісії говориться, що при всіх умовах "залишається зовсім вірним, що "прийняття" звичайно використається як спрощена процедура ратифікації".
Усе, що сказано про прийняття, у загальному ставиться й до затвердження. Використання цього терміна на практиці є ще більш новим, чим використання терміна "прийняття". Найбільше часто цей термін використається у формулі "підпис підлягає затвердженню". Договори, що передбачають затвердження без підписання, зустрічаються рідко. Загалом, введення обох понять порозумівається зростаючою розмаїтістю конституційних процедур прийняття договорів.
На відміну від положень про ратифікацію положення про прийняття й затвердження практично не обговорювалися на Конференції. В остаточному підсумку стаття була затверджена 99 голосами, проти не голосувала жодна делегація, одна - утрималася.
"Стаття 14. Згода на обовязковість договору, виражена ратифікацією, прийняттям або затвердженням
1. Згода держави на обовязковість для нього договору виражається ратифікацією, якщо:
а) договір передбачає, що така згода виражається ратифікацією;
b) іншим способом