Міжнародне публічне право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
°зом з тим обмовило, що обмін ратифікаційними грамотами повинен бути зроблений лише після ратифікації Україною ряду угод по Чорноморському флоті. Процедура трохи екстраординарна й навряд чи досить обґрунтована. Постанова відбила розбіжність у позиціях уряду й Ради Федерації.
Ратифікаційна грамота є міжнародним актом ратифікації. При висновку обопільної умови відбувається обмін ратифікаційними грамотами, при висновку багатостороннього договору вони здаються депозитарію. Ці дії відповідним чином фіксуються, звичайно у формі протоколу. Але використається й інша процедура. Іноді сторони просто повідомляють один одного про ратифікацію, що відбулася, або обмінюються відповідними нотами.
Угода між КНР і Непалом про підтримку дружніх відносин 1956 р. містила положення про те, що воно набутить чинності після взаємного повідомлення про його ратифікацію.
Аналогічні процедури використаються й у випадку твердження договору. У липні 1958 р. відбувся обмін нотами між посольством СРСР у Тегерані й МЗС Ірану про твердження сторонами протоколу про демаркації.
Відомі рідкі випадки, коли до протоколу обміну ратифікаційними грамотами включалися досить важливі зобовязання. У протоколі обміну ратифікаційними грамотами, що стосуються Паризького договору між СРСР і Туреччиною 1925 р., сторони, зокрема, погодилися не брати на себе певних зобовязань протягом терміну дії договору.
Договір може встановлювати точний строк обміну ратифікаційними грамотами. Як приклад можна вказати торговельний договір СРСР із Італією 1924 р. і мирний договір з Фінляндією 1940 р. Іноді такого роду положення супроводжуються вказівкою на можливі контрзаходи. Договір про перемиря й прелімінарні умови миру РСФСР й України з Польщею 1920 р. установлював строк обміну грамотами. При цьому сторони обмовили, що договір "губить обовязкову силу, якщо в строк, передбачений для обміну ратифікаційними грамотами й складання відповідного протоколу, дії ці за якимись причинами не відбудуться".
Як загальне правило обмін ратифікаційними грамотами обопільної умови відбувається в столиці тієї сторони, де він не підписувався. Представлений китайською стороною в 1933 р. проект договору зі СРСР про нейтралітет передбачав його підписання й обмін ратифікаційними грамотами в Нанкіні. У звязку із цим НКИД направив повпредові в Китаєві телеграму, у якій говорилося: "Що стосується місця обміну ратификаціями, те у випадку підписання в Нанкіні обмін повинен відбутися відповідно до прийнятої міжнародної практики в Москві".
Проте за згодою сторін можливі відступи від цього правила. Торговельна й платіжна угода між СРСР і Сирією було підписано в 1955 р. у Дамаску, там же відбувся й обмін ратифікаційними грамотами. Відомі випадки, коли підписання й обмін ратифікаційними грамотами відбувалися в столиці третьої держави. При висновку в 1955 р. Договору про дружбу між СРСР й Єменом відповідні дії були здійснені в Каїрі.
Обмін ратифікаційними грамотами завершує процес вираження згоди на обовязковість договору. Це положення є загальновизнаним як у доктрині, так й у практиці. У мирному договорі між Радянською Росією й Латвією 1920 р. говорилося: "Усюди, де в даному Договорі згадується момент ратифікації Договору, під цим розуміється час взаємного обміну ратифікаційними грамотами" (ст. 19). Аналогічні положення втримувалися й у ряді інших договорів.
Сказане, однак, не означає, що у всіх випадках договір набуває чинності для даної держави. Часом договір передбачає, що він набутить чинності після закінчення певного часу після обміну або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти.
Держава, що ратифікувала договір, не зобовязана робити обмін або здачу на зберігання ратифікаційних грамот. Якщо воно вправі відмовитися від ратифікації договору, то тим більше воно може не робити обмін грамотами.
Відомі випадки, коли здача ратифікаційної грамоти на зберігання відкладається по темі або інших причинах на роки. Конвенція ООН про захоплення заручників 1979 р. була ратифікована Президентом США у вересні 1981 р. Однак було ухвалене рішення, що ратифікаційна грамота не буде здана на зберігання в ООН до прийняття законодавства, необхідного для імплементації Конвенції. Таке законодавство було прийнято в 1984 р. Після цього відбулася здача грамот на зберігання. Наведений факт свідчить, що, як правило, не тільки для відмови від здачі ратифікаційних грамот, але й для відстрочки цієї дії необхідні певні причини.
Обмін і здача на зберігання ратифікаційних грамот здійснюються міністром закордонних справ або його заступником, частіше з дипломатичним представником у відповідній країні або з постійним представником при міжнародній організації. Ці особи не мають потреби для цього в спеціальних повноваженнях. Поступово одержала поширення практика, відповідно до якої володіння ратифікаційною грамотою вважається достатнім свідченням повноважності. Правда, у доктрині висловлюється й інша думка.
У вступній частині грамоти вказуються орган, що ратифікував договір, точне найменування договору, можуть утримуватися й мотиви, що спонукали державу укласти договір. Якщо конституційне право або сам договір передбачають крім ратифікації главою держави необхідність схвалення його певними органами держави, то факт такого схвалення повинен бути відбитий у ратифікаційній грамоті або в протоколі обміну ратифікаційними грамотами або здачі їх на зберігання.
Друга частина грамоти містить текст догов