Міжнародне публічне право
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
було заявлено: "Повинне бути сказане з усією визначеністю, що зрив ратифікації підписаного договору між СРСР і ФРН мав би вкрай негативні наслідки, у першу чергу для самої ФРН й її народу. Була б порушена довіра до політики Федеративної Республіки Німеччини.... Саме собою зрозуміло, що якщо договір не ввійде в силу, то ФРН, втративши політичну довіру, втратить своє значення і як серйозний партнер в економічних відносинах". Із цього видно, що інша сторона попереджає про негативні політичні й інші наслідки нератифікації.
Відзначені моменти знайшли відбиття й у доктрині. Як відзначав Макнейр, відмова від ратифікації без достатніх підстав або в надії одержати від іншої сторони додаткові поступки "є порушенням увічливості й "bad business"....". Це положення неодноразово одержувало підтвердження в практиці. Президент Дж. Картер підписав Договір ОСВ-2, але надалі сприяв тому, щоб договір не був ратифікований. А. А. Громико розцінив це як віроломство.
Особливий характер носять випадки, що коли підписали, але не ратифікували договір держави користуються деякими правами, що випливають із нього. Така ситуація обговорювалася на Всесвітньому поштовому конгресі 1952 р. Радянська делегація запропонувала встановити для ратифікації певний строк, після закінчення якого не ратифікували конвенцію держави були б позбавлені деяких прав, зокрема права голосу. Пропозиція прийнята не було.
Якщо затягування ратифікації може мати негативні політичні наслідки, то швидка ратифікація звичайно розцінюється як свідчення того значення, яке надається договору. Під час підписання в 1929 р. протоколу про дострокове введення в дію пакту Келлога 1928 р. представник СРСР М. М. Литвинов виразив надію на якнайшвидшу ратифікацію протоколу й заявив: "....Чим раніше буде ця ратифікація мати місце, тим вище буде значення акту".
Зустрічаються договори, у яких установлений строк ратифікації. Як приклад можна привести Мирний договір між Росією й Польщею 1921 р. і Поштово-телеграфну конвенцію СРСР із Туреччиною 1926 р. Часом указується, що договір буде ратифікований у найкоротший строк, але не пізніше зазначеної дати. Таке положення втримувалося в договорах СРСР про нейтралітет з Афганістаном і Литвою 1926 р.
У таких випадках для продовження строку ратифікації необхідна згода іншої сторони. У вересні 1924 р. була укладена угода між СРСР й Угорщиною про відновлення дипломатичних відносин, що підлягало ратифікації протягом трьох місяців. На прохання угорського уряду цей строк був продовжений. Після витікання й цього строку угорський уряд знову звернувся із проханням продовжити строк на шість місяців. Радянський уряд виразив згоду, але при цьому заявило, що воно змушено буде взяти назад зроблену їм за згодою поступку щодо надання Угорщини в майбутньому торговельному договорі режиму найбільше благовітаємої нації. Із цього випливає, що кількаразове недотримання строків ратифікації може спричинити певні контрзаходи іншої сторони.
Ратифікується договір у цілому. Ратифікація лише частини договору неправомірна. У нормативний акт держави про ратифікацію включаються зроблені під час підписання договору застереження й заяви. Можуть включатися й заяви органа, що ратифікує, наприклад, про тлумачення тих або інших договірних положень. Такого роду заяви являють собою думку відповідного органа держави, що не має юридичної чинності й може придбати значення лише у випадку визнання іншою стороною. Неприпустиме включення в акт ратифікації яких-небудь виправлень до договору.
Ці положення знайшли відбиття й у внутрішнім праві. Відповідно до регламенту Національних зборів Франції при розгляді проекту закону, уповноважуючого зробити ратифікацію договору або прийняти угоду, не підмет ратифікації, голосування по окремих статтях не проводяться й виправлення не пропонуються.
У теорії й на практиці не раз виникало питання про умовну ратифікацію. Багато авторитетних юристів вважали її неприпустимість, наприклад Ф.И. Кожевников, В.М. Шуршалов, Л. Оппенгейм, Х. Уолдок, С. Цуруока й ін. Але інші, посилаючись на практику, дотримуються іншої думки. Під час обговорення проекту, що забороняв умовну ратифікацію, ст. 11 у Комісії міжнародного права ряд членів (А. Фердросс, М. Ясин, М. Бартош, М. Ляхс) виступили проти цього положення, і воно було знято.
Практиці відомі випадки умовної ратифікації, щоправда, досить рідкі. У звязку з майбутньою ратифікацією договору із РСФСР 1921 р. міністр закордонних справ Персії направив повпредові РСФСР ноту, у якій говорилося про готовність меджлісу ратифікувати договір за умови внесення в договір ряду змін, включаючи виправлення помилок. У відповідній ноті повпред повідомив про згоду внести в договір відповідні зміни.
Найчастіше причини умовної ратифікації носять внутрішньополітичний характер. У лютому 1955 р. значна група членів Бундестагу ФРН виступила проти ратифікації Паризьких угод, наполягаючи на необхідності проведення переговорів чотирьох великих держав з метою рішення німецького питання. У цій ситуації уряд і запропонувало здійснити умовну ратифікацію для того, щоб ратифіковані угоди набутили чинності після переговорів зі СРСР.
Практиці СРСР умовна ратифікація не була відома. У практиці Росії щось близьке умовної ратифікації мало місце. У лютому 1999 р. Рада Федерації прийняла постанову про Федеральний закон "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Російською Федерацією й Україною". Постанова схвалила Договір і р?/p>