Алессандро Мендіні
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
групами (Нескінченні меблі Mobile Infinito, 1981; ряд сценографій для театральної трупи Magazzini Criminali), або самостійно так звані німі сцени (Міський інтерєр, Палаццо Диаманти у Флоренції, 1978; реконструкції банальних кімнат; устаткування вітрин і інтерєрів модних магазинів Фьоруччи та ін.).
У 80-і роки разом з такою формою предявлення концептуально-стильових програм Мендіні, що театралізується, все ширше розгортає прагматичніші форми їх реалізації, розвідуючи нетрадиційні шляхи співпраці проектного авангарду з промисловістю: довгострокові програми по тому, що перепроектувало фірмового іміджу (найбільшою популярністю користується програма Tea& Coffe Piazza, що зародилася у кінці 70-х років і триває досі, Площа чаю і кави для компанії Alessi, що включає проектні колекції провідних представників світового авангарду і що передбачає оновлення і розширення типології і номенклатури продукції, розгалужену культурну діяльність, у тому числі видання нових за типом рекламно-мистецтвознавчих монографій); разові малосерійні колекції авангарду для найавторитетніших фірм із стійким іміджем (наприклад, одна з перших колекцій такого роду Браччодиферро Залізне рукостискання для компанії CASSINA у кінці 70-х років або пізніша Driade soft для Driade та ін.); створення на базі подібних колекцій спеціальних підрозділів і філій компаній, у тому числі характерно італійських видавничих мікрофірм (ZABRO при ZANOTTA, ательє Алхімія та ін.).
Проект обєднав одинадцять ведучих архітекторів постмодернізму, таких як Майкл Грейвз, Паоло Портогези, Ханс Холляйн, Альдо Росси і інших. Головна ідея акції була сформульована як архітектура в мініатюрі. Одинадцять оригінальних сервізів з срібла, спроектованих у рамках проекту, було випущено обмеженим накладом і представлено публіці в Мілані, в церкві Сан Карпофоро.
До цього часу відносяться численні стильові (знакові) вкидання в промисловий дизайн Мендіні-художника, який отримує репутацію модельєра предметного світу, що визначає рівень від кутюр італійської і світової продукції. Серед найбільш відомих його проектів такого роду крісло Прустэ (ательє Алхімія, 1980), меблі-рослина Kaktus (ZANOTTA, 1981), крісло і кушетка Sabrina (Driade, 1982), кавовий сервіз (Alessi, 1983), крісло Сан Леонардо (Маттео Грасси, 1985), Метафізичні меблі (Мирабили, 1985), серія малих меблів дзеркала, вішалки, полички, столики, табурети і ін. (Балери і Elam, 19), серія столів Макаоне (ZANOTTA, 1987), гамма декоративних патернів оббивних тканин, декоративних покриттів підлоги, обробної плитки і ін.
З 1982 року співробітничає з фірмою Zanotta. З 1994р. проектує безліч офісів для годинної фірми Swatch, а також моделі годинника Cosmesis і Metroscape.
Для ALESSI Мендіні створив, зокрема, відому серію Ганна. Ця серія є численними кухонними пристосуваннями у вигляді антропоморфних фігурок з однаковим умовним обличчям Ганни: Ганна-свічка, Ганна-час, Ганна-сир, Ганна-перець, Ганна-світло і т.д. Колекція стала однією з тих, що самих продаються в середині девяностих.
В середині 80-х років, в період наростання внутрішньої кризи в новому дизайні (його комерціалізації і профанації), Мендіні різко знижує свою публічну активність. У 1985 році він покидає Domus і на якийсь час йде в підпіллі, продовжуючи, проте, розробляти у вузькому крузі однодумців з Алхімії проектно-критичні акції і програми, частенько відмічені інтонацією розчарування (перформанс Ніщо, 1984) або що мають суто приватний, інтимний характер (Живописний дизайн, або Спроектований живопис, парадоксальне зіткнення методів спонтанного живописания і проектування), а також займається педагогічною діяльністю (з 1983 року професор дизайну у Вищій школі прикладного мистецтва у Відні).
У кінці 80-х Мендіні знову виходить на широку арену культурного життя як ідейний натхненник і головний редактор журналу Ollo. Цей журнал, практично позбавлений текстів і що будується на підборі візуального ряду, розцінюється критикою як саме передове явище у сфері графічного дизайну, поліграфії, візуальної комунікації і інформації рубежу 8 0 9 0-х років.
В цей же час Мендіні звертається до архітектури, відкривши спільно зі своїм братом Франческо студію Ательє Мендіні. Серед його будівель: Музей Гронингер в Нідерландах (19891994), Вежа Раю в Хіросімі (Японія, 1989), Casa Della Felicita для Альберто Алеcси в містечку Омегна (Італія, 1989). Для спільної роботи над останнім проектом Мендіні залучає до співпраці таких видатних дизайнерів сучасності як Боба Вентури, Альдо Росси, Этторе Соттсасса, Акиле Кастильони, Андреа Бранци та ін.
Фігура Мендіні, протягом двадцяти років того, що являється організатором, координатором, критиком, поетом і душею оновлення італійської і міжнародної проектної культури (у 1979 році ця його діяльність була відмічена премією Золотий циркуль), утілює в собі кращі риси діяча культури італійського типу. Тонкий і елегантний дизайнер, блискучий стиліст, що має гостре чуття і бездоганний смак, він упродовж усієї своєї карєри жертвує особистими творчими амбіціями в імя масштабнішого завдання ініціації культурного життя і культурних феноменів. В той же час власна творчість Мендіні, як би розпорошене по безлічі колективних ініціатив і роздароване безлічі дизайнерів, з винятковою яскравістю оголяє деякі істотні риси поетики італійського анти- і неомодернізму.
У ?/p>