Акцентуації характеру
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
идко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру - це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості. [12, с. 12].
Характер тісно повязаний з системою стосунків особистості до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер - це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і відношенням людини до чогось є важлива відмінність. Стосунки людини є, в цілому, динамічнішими, рухливішими, а риси характеру - більш незмінними, більш статичними. [13, с. 102].
У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу речей і явищ, відношення до справи. Неважко відмітити, що різні риси характеру дійсно повязані з певними стосунками.
Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість повязані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі [14, с. 112].
У психології характеру, поряд з поняттям риси характеру, особливості характеру, існує і поняття акцентуація характеру.
Поняття акцентуації вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації. [15, с. 83].
При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (звязані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці інші ситуації самі по собі можуть бути обєктивно складнішими, але не звязаними з даною акцентуацією. [16, с. 63].
Для цього є певні підстави, оскільки характер - це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта. [17, с. 77].
У характері знаходять своє вираження система стосунків особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології - К. Леонгарда або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах [18, с. 180]. Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни - акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.
Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття акцентуація зявилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну. [19, с. 167]. Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне позитивно або ж, навпаки, соціально негативно. Узагальнюючи сказане, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.
За різними даними, поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін. За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим. [20, с. 184].
За даними Іванова Н.Я. поширеність акцентуації в підлітковому віці, а також в ранній юності різна у хлопчиків і дівчаток характеризується наступними особливостями (див. до?/p>