Логічні основи ораторського мистецтва
Контрольная работа - Иностранные языки
Другие контрольные работы по предмету Иностранные языки
Вступ
Обовязкова умова сучасного ораторського мистецтва це відповідність промови оратора вимогам логіки, дотримання яких веде до правильних висновків, до досягнення істини. Коротко ці вимоги можна сформулювати у такий спосіб.
По-перше, мова оратора повинна бути визначеною, тобто ясною, чіткою, конкретною, вільною від розпливчастих, двозначних міркувань, невиправданих стрибків від однієї думки до іншої.
По-друге, не можна допускати суперечливих висловлювань, важливо завжди принципово відстоювати свою точку зору.
По-третє, міркування варто ретельно обґрунтовувати шляхом доказування фактами, прикладами з життя і підтвердженими наукою істинами. Логічна доказовість, тобто вміння обґрунтувати свою думку за допомогою інших уже відомих істин, є основою переконливості промови, показник логічної культури оратора. Виваженість, доказовість суджень, науковість підходу особливо цінні в наш час, коли людська свідомість відкидає аксіоматичність суджень.
Логічність як комунікативна якість речі має багато спільного з точністю. Як і точність, логічність характеризує мову зі сторони її змісту. Логічність формується і усвідомлюється на основі тих же звязків речі з неречовими структурами, що і точність (звязок з дійсністю та мисленням).
Логічність характеризує організацію мови. Цією якістю оцінюється характер значеннєвих поєднань одиниць мови у промові з погляду їхньої відповідності законам логіки і правильного мислення. Ці поєднання значень можуть усвідомлюватися як логічно несуперечливі, якщо вони вірно моделюють звязки і відносини реальної дійсності, вірно передають структуру думки. Значеннєві звязки компонентів мови можуть усвідомлюватися як логічно суперечливі, якщо вони спотворюють звязки і відносини реальної дійсності, порушують закони правильного мислення. У першому випадку мова буде оцінена як логічна, у другому як нелогічна.
Логічність промови можна визначити як вираження в значеннєвих звязках її компонентів, звязків і відносин між частинами і компонентами думки. Логічність повязана з правильністю. Структурною передумовою логічності є правильна синтагматика (сполучуваність) знаків на лексико-семантичному, морфологічному і синтаксичному рівнях.
Сама логічність є базою формування таких якостей мови, як доступність, дієвість, доречність. Логічна мова добре моделює структуру думки і тому доступна, сприймається як доречна.
Є підстави, як і при характеристиці точності, розрізняти логічність предметну і логічність понятійну. Предметна логічність полягає у відповідності значеннєвих звязків і відносин одиниць мови у промові звязкам і відносинам предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку у семантичних звязках елементів мови в промові. Звичайно, ці два види логічності тісно взаємозалежні й у конкретному акті мови виступають у єдності.
Існують форми мови, де предметна логічність майже усунута (вірніше, істотно трансформована) свідомо казки, твори художньої фантастики та інші форми художньої словесної творчості. Але логіка понятійна як відображення структури думки і її розвитку в семантичних звязках елементів мови повинна бути присутньою і тут.
Розрив предметної і понятійної логічності можна спостерігати тоді, коли звязки і відносини обєктивної дійсності, сутність явищ і подій свідомо спотворюються чи неправильно усвідомлюються.
Логіка понятійна, без опори понять на міцний базис сутнісних звязків і відносин дійсності (без опори на предметну логічність), дає лише жалюгідну подобу логічної мови. Логічність понятійна без опори на логічність предметну, у принципі, не існує, це лише імітація логічності.
Розрив предметної й понятійної логічності має місце і тоді, коли сутнісні звязки і відносини дійсності спотворюються ненавмисно в процесі пізнання через прорахунки й логічні помилки, допущені у мисленні. І тут мовне повідомлення про явище при всій зовнішній логічності звязків елементів мови без опори на логічність предметну (втрачену за рахунок помилок у пізнанні) не буде по-справжньому логічним.
Отже, логічність предметна і логічність понятійна існують у тісній взаємодії, але в різних типах і формах мови може актуалізуватися одна з них.
Природно, у будь-якій розмові ми звичайно логічно обґрунтовуємо те, що вже довели собі, що стало власним переконанням. Логічний механізм доказування складається з трьох взаємозалежних елементів: тези, доводів (аргументів) і способу доказування (демонстрації).
Логічні основи ораторського мистецтва
Теза це думка чи положення, істинність якого потрібно довести. Теза, висунута у виступі, розмові, повинна володіти однією важливою якістю бути щирою. Інакше ніякими доказами не вдасться її обґрунтувати. По суті, переконати когось виходить, створити у нього впевненість в істинності тези.
Доводи (аргументи) думки чи положення, істинність яких уже перевірена наукою і практикою і які звичайно відомі аудиторії. Найдужчим і незаперечним аргументом є сукупність фактів, що мають відношення до тези.
Спосіб доказування (демонстрація) форма логічного звязку між аргументами і тезою. Доказ може бути прямим чи непрямим. При прямому доказі аргументи безпосередньо обґрунтовують істинність тези. У побічному доказі істинність тези обґрунтовується тим, що доводиться хибність конфронтуючого п