Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
?аннями, обрядами українців. Звичаї це втілені в рухи та дії світовідчуття і взаємини між людьми, це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Нарешті, звичаї це особливі прикмети, за якими постає народ, його історичне минуле й сьогодення. В Україні існувало повіря: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається Богом та людьми, перетворюється в блудного сина, стає вовкулакою. Не вчити своїх дітей звичаям народу це такий же гріх для батьків, як і не молитися Богу, вважали на Україні.
При всій своїй розмаїтості звичаї в багатьох районах нашого краю дуже подібні. Це пояснюється насамперед спільність традицій духовного життя наших предків духовного життя наших предків-язичників, які поклонялися Перуну, Ладі, Велесу, Дажбогу, Купалі тощо. Самобутність звичаїв українців існувала задовго до прийняття християнства і відображена, наприклад, у таких обрядах й символах, як дідух на покуті, клечання осель на Зелені Свята, купальська обрядовість, кутя, писанка, плетіння вінків, вишивання, водіння кози, колядування тощо.
Варто зазначити і глибокий гуманізм українських народних звичаїв. Наприклад, коли дитина залишилася сиротою, про неї піклувалася громада. Першу оранку в селі колись робили на ниві вдови. Народна звичаєвість вимагала шанувати старших, особливо батьків: Шануй батька й неньку буде тобі скрізь гладенько. Існував прекрасний звичай ходити один до одного в гості, святкувати памятні дати, співати пісень, вітати один одного, обмінюватися подарунками. А які чудові звичаї повязані з гостиною: підносити дорогому гостеві хліб-сіль, оберігати його у своїй оселі, не відмовляти подорожньому в притулку, давати тому, хто просить. А чому б не поширювати і такий людяний звичай, як толока, коли селяни допомагали (добровільно і без оплати!) одне одному, ремонтували школи, лікарні, церкви. Принагідно зясовуємо етимологію слова гуманізм. Воно запозичене через російську і польську від лат. humanus людяний, похідного від homo людина, чоловік, повязаного з humus земля (отже, первісне значення земний.
Громадська звичаєвість передбачала матеріальну допомогу убогим, хворим. Потерпілим від стихійного лиха. На великі свята за рахунок громади влаштовували обіди для престарілих, жебраків. У XIX столітті існував звичай ходити пішки на богомілля для поклоніння святим у Києво-Печерську, Почаївську лаври.
В Україні переважали світлі, гуманні звичаї. Згадаймо звичаї прикрашати оселю, садибу квітами, щороку поминати добрим словом померлих, віддавати шану загиблим героям, героям війни, праці тощо.
Зараз в Україні поступово відроджуються чудові народні свята, обряди, звичаї. Повертаються вечорниці, купальська обрядовість, проводи Зими, народні ігри тощо.
Розглянемо дуже давній звичай, що свідчить про глибоку віру людей у благодатну роль слова (мови), благословення. Воно відоме українцям задовго до прийняття християнства. Дослівно означало висловлення блага (добре) чи благе (добре) висловлення, побажання добра з вірою, що так і збудеться. Вирушаючи в далеку дорогу чи одружуючись, просили благословення відповідних богів та батьків. Починаючи будь-яку важливу справу (оранку, сівбу, жнива тощо), також просили благословення. Пізніше, у 18 19 ст., окрім церковного, продовжувало жити й народне благословення. Наприклад, батьки благословляли молодих на щасливе самотійне життя. Часто це робили хлібом, хлібом-сіллю, рушником і словесними формулами. На Різдвяне кутю обряд проводив батько глава сімї: У деяких наших місцях, писав митрополит Іларіон, на кутю батько сідає за стіл, уставлений стравами й снопами, і питає: Чи бачите мене, діти? Йому відповідають: Не бачимо. Батько на це: Ну, дай же, Боже, щоб і в той рік не бачили! Тобто, батько благословляв усіх на щасливе, заможне життя. До речі, саме від цієї ролі батька перейшла назва і на служителя культу батюшка.