Лексика української мови на позначення обрядів, звичаїв
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
? обрядодії: на посад заводити (вести, садити, садовити), за стіл заводити, садовити на поміст. Назви типу на посадъ завесты (посадыть, систы) фіксують майже всі давні реґіональні джерела, за стилъ завести (посадыть) деякі з них. У СУМі словосполучення на посад саджати (садовити) виконувати народний весільний ритуал, запрошувати молодих зайняти почесне місце на покуті відзначене як нормативне. Екстра- та інтралінгвальні обставини, як-от: розміщення лави, на яку сідають молоді, на покуті (= в центрі хати), під іконами (святість місця), застелення лави кожухом (символом багатства), урочистість заведення; контекстуальна сполучуваність назв із словами князь, княгиня, Господь Бог (і подібними), наявність у давніх говірках дублетних із посадъ образних назв перве місце, суж(е)не мисце, а в сучасних мертва лава, почотне місто аргументують запропоновані багатьма вченими різноманітні інтерпретації ритуалу і служать на користь висновку про його полісимволізм. Наведені найменування обряду містять назви локусу (почесного місця за весільним столом) посад і поміст. Перша тісно повязана з назвою обрядодії посадити. Спільну внутрішню форму виявляє поодинока лексема посадка. Припускаємо, що оказіоналізм поміст міг постати в результаті контамінації та стягнення регіоналізмів перве перше + місто місце. Малоінформативна на перший погляд назва локусу стіл, за свідченням А.Байбуріна та Г.Левінтона, у східнословянських мовних традиціях містить у своїй структурі семи престол і шлюб і часто входить (із відповідними означеннями) до складу східнословянських найменувань весільного бенкету], отже, є актуальною для обряду, який йому передує.
Влаштовувані батьками кожного з молодих вечірки з частуванням, що завершують відокремлені прощання молодих із неодруженою молоддю, на лексичному рівні майже не розрізняються. Для їх вербального окреслення носії говірок або використовують назви обрядів прощання в цілому і лексему вечеря, або ж подають докладні описи обрядів. Відзначені в етнографічній літературі найменування вечеряты , ужинъ, ужинать, праздновать пидвесилокъ , також засвідчують відсутність спеціальних назв цього обряду. На загальному тлі осібну позицію займає зафіксована в с. Пантюхине Новопсковського р-ну обрядово маркована лексема млинці як найменування вечірки, утворена шляхом метонімічного перенесення за суміжністю; вона виявляє спільну внутрішню форму з лексемами блины, блинный стол, які є назвами післявесільного млинового ритуалу в росіян. Цього ж дня молодий із молодою ходили на цвинтар, якщо хтось із них був сиротою, для того, щоб ушанувати память померлих батьків і попросити в них благословення (обряд зафіксовано нами у трьох селах області). Цей ритуал ушанування померлих батьків наречених позначають прозорі аналітичні найменування: іти на кладовище, іти на гроби, мотивовані назвами локусу.
Наведений матеріал дозволяє констатувати мінімум власне весільних найменувань окремих етапів обрядового прощання молодих, що на мовному рівні є показником несамостійності денотатів.
1.3 Фраземи родильних обрядів у лексикографічному описі
Дослідження фразем усного народного мовлення, найтісніше повязаних із звичаями та обрядами українців, має вагоме значення для розвитку вітчизняної етнолінгвістики. Сталі вирази традиційної обрядовості є надійним джерелом глибшого пізнання складу й структури мовленнєвих одиниць, зясування їх генези, семантики, реконструкції елементів духовної та матеріальної культури. Розглядаючи мовні явища крізь призму національної культури, маємо змогу глибше пізнати людину як носія глибоких знань та уявлень про світ і життя в ньому. Про актуальність та важливість таких знань свідчать сучасні дослідження української лексики та фраземіки основних родинно-побутових обрядів М.В. Бігусяка, У.І. Коваля, В.Л. Конобродської, В.І. Лавера, І.В. Магрицької, Л.М. Пупенко, П.Ф. Романюка, Н.В. Хобзей та ін.
Етнолінгвістичні дослідження ґрунтуються передусім на антропоцентричній основі розуміння мовних явищ. Завдяки польовим дослідженням в науковий обіг введено чималу кількість обрядових номінацій. Окремі тематичні групи фразем докладно репрезентовані у студіях обряду весілля на Поліссі, Закарпатті], Гуцульщині, Східній Слобожанщині. Описані поліські говірки в поховальному обряді та в дійствах, повязаних із народженням дитини , окремі фраземи родильного обряду в гуцульських.
Вивчення досвіду науковців минулих століть, сучасні діалектологічні та етнолінгвістичні розвідки переконують у тому, що важливим етапом вивчення еволюції мови є фіксація та укладання словників живого народного мовлення конкретної доби як правдивих свідчень матеріального та духовного життя українців. Створення лексикографічних описів обрядової фраземіки говірок є важливим кроком у побудові подібної класифікації на матеріалі українського діалектного континууму, що в майбутньому дозволить з максимальною ефективністю використати дані у порівняльних, ареальних та етимологічних дослідженнях з української та словянської фраземіки. Потреба залучення фразем сучасних західноподільських говірок до наявних етнолінгвістичних студій зумовила вибір цієї зони та проблематики ідеографічного й ареального опису.
Подаю фрагмент словника:
І. Етапи родильного обряду
1. Передродові обряди
Фраземи на позначення поняття вагітна жінка:
Бузьк?/p>