Культурно-історичні репрезентації ідеї людини
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Пікассо "Портрет А. Воллара", в якій образ людини розпадається на хаотичну мозаїку геометричних фігур, позначаючи ситуацію втрати гармонії і цілісності. XX ст. не несе єдиного ідеалу людини, натомість домінують дисгармонійні, однобокі типи людей: людина-"гвинтик", людина-ге-доніст (герой роману В. Набокова "Лоліта", герої фільму Р. По-ланського "Гіркий місяць"), людина-прагматик (футуристичні герої В. Маяковського). Відчужена людина у ворожому їй світі такою є концепція експресіонізму, який народився в Німеччині в першій чверті XX ст. Експресіоністи відобразили ситуацію безсилля, відчаю людини перед світом, настрої жаху та катастрофи. Крик без надії на розуміння і допомогу стає єдино можливою реакцією людини на дисгармонійне недовершене окілля (картина норвезького художника Б. Мунка "Крик"). Саме в межах експресіонізму було порушено загальнолюдські, вічні, екзис-тенційні проблеми буття, життя і смерті, болю й страждання, злочину і кари, добра і зла, спокути й очищення, відповідальності за кожний крок. В українському експресіонізмі "етнографічна людина" стала людиною взагалі. Традиційний демократизм українського мистецтва з домінуванням "мужичих" образів органічно вріс у прагнення експресіонізму "спростити" індивіда до елементарних основ людського, до цілісної "родової" людини з природними реакціями. Звідси спокійне і гідне ставлення до проблеми смерті як способу подолання життєвого зламу на картині галицького майстра О. Новаків-ського "Дві баби роздумують над смертю", драма самотності творчої людини в його ж "Автопортреті з дружиною". В українського новеліста В.
Самотня людина в абсурдному світі таким є герой абсурдизму. Він пронизаний ідеями екзистенціальної філософії, в якій самотність людини абсолютизується. Справжнім стає таке життя індивіда, яке позбавлене будь-яких звязків з реальним світом. Герої абсурдистської драми (Е. Йонеско), пасивні і бездіяльні, живуть на сцені незалежно від оточення. Тільки ситуація зіткнення зі смертю надає життю сенсу. Трагічні образи француза А. Камю ("Чума", "Облоговий стан", "Чужий"), росіянки Л. Петрушевської ("Своє коло") утверджують знецінення людини в ситуації, коли визнається лише людська субєктивність. Тягар відчуження парадоксальним чином виявляється похідним від тріумфального підкорення людиною природи і соціального світу.
Особистість суспільства масового споживання в центрі мистецтва поп-арту (60-ті роки). Поп-арт намагається надати буденним речам особливих художніх рис за рахунок залучення їх до певного контексту сприйняття (метод "розрізання і склеювання" в книгах американця У. Берроуза, муляжі Дж. Сегала, колажі Р. Раушенберга). Відповідно, його герой орієнтується на світ матеріальних цінностей, споживання предметів масового виробництва, штампованих образів реклами. Естетизація фетишизму споживання, культу речей в парадоксальний спосіб обертається на заперечення нівелювання особистості стандартизованою свідомістю, перетворення людини на предмет споживання, на імідж ("Портрет М. Монро" Е. Уорхолла). Людина споживач пропагандистських штампів стає героєм соц-арту (7080-ті роки). Він постає як реакція на символи, знаки, кліше "суспільства розвинутого соціалізму", на надлишок ідеологізованої пропаганди. Звичний лозунг у перекрученому вигляді або в новому контексті оголює порожність образу. У картинах російських художників І. Кабакова, Е. Булатова, В. Комара, О. Меламеда досліджується модель психіки, яка породжує примітивність інформаційних кліше. Соц-арт має спільні установки із західним концептуалізмом., в якому твір мистецтва замінюється його концептом, формально-логічною ідеєю, вербалізованою концепцією. Ця концепція є належною свідомості інформаційного суспільства кінця XX ст.
Список використаної літератури:
1. Культурологія: Навч.посібник .- М.М.Закович .-Знання,2004.-567 с.
2. Культурологія: Навч.посібник.- Матвеєва Г. - К.:Либідь,2005.-512 с.
3. Культурологія: Навч.посібник.- К.: КНЕУ,2001.-121 с.