Культурно-історичні репрезентації ідеї людини
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ого творення (вбивство богами першоістоти). Трапеза символізувала багатство, повноту буття, єднання потойбічного і поцейбічного шляхом входження з їжею сакрального в профанне людське тіло. Виконання і повтор колективних дій давали людині відчуття належності впорядкованому соціальному цілому. Історія первісної культури, незважаючи на унікальну цілісність її смислів, має свою визначену в часі динаміку. Привласнюючий тип господарської культури вичерпав свої продуктивні можливості вже наприкінці верхньопалеолітичної доби. Нетривалість життя, нерегулярність нормального забезпечення їжею, обмеженість можливостей обміну інформацією не створювали сприятливих умов для подальшого культурного розвитку. Водночас наявність значних територій для заселення і полювання породжувала екстенсивний характер мисливства і збиральництва, тенденцію збереження вже звичних культурних норм і смислів, гальмувала продукування нових культурних елементів і форм. Відповідно до концепції цивілізаційного розвитку Ю. Павленка, планетарні екологічні зрушення, повязані з таненням льодовиків, зміною кліматичних поясів і ландшафтних зон, призвели до переорієнтації людства на ресурси водоймищ, на рибальське господарство, а потім до формування ранньої землеробсько-тваринницької господарської культури. В термінах синергетики це означає, що відбулося наростання спонтанних флуктуацій як пошуків ефективних "відгуків" на "виклики" обставин, якими стало порушення стану термодинамічної рівноваги і переміщення людства у "точку біфуркації", коли різко зросла хиткість традиційних систем. Катастрофічне зменшення кількості промислових тварин викликало активізацію експлуатації водоймищ, концентрацію населення поблизу річок, озер, морських узбереж, де зявились перші стаціонарні поселення. Коли ресурси водоймищ почали не задовольняти потреби все зростаючого населення, відбулась переорієнтація на вирощування харчових рослин, що і примушувало інтенсифікувати соціокультурний розвиток. Землеробство і скотарство як основа осілого існування вивели людство на принципово новий ступінь розвитку, оскільки заклали основи становлення ранніх цивілізацій.
У добу первісності, стверджує Ю. Павленко, сформувались два основні шляхи розвитку землеробсько-скотарської культури. Перший, західний, характерний для населення Серєдземноморсько-Балкано-Дунайсько-Карпатського регіону і Середньої Наддніпрянщини. Він, за умови достатньої кількості атмосферних опадів і родючості земель, ґрунтується на системі автономних родин, сімейних форм господарства. Можливість екстенсивного характеру розвитку таких спільнот, поза необхідністю організовувати колективне господарство, блокувала подальшу еволюцію. Ця лінія культурного розвитку розкриє свої можливості в подальшому. На Близькому Сході вимальовувалась принципово інша картина: необхідність іригації земель в долинах Нілу, Тигру, Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе, Янцзи викликала розвиток колективних форм землеробства. Відповідно, східна лінія соціокультурного розвитку повязана із забезпеченням ефективності існування людства шляхом удосконалення соціальної організації, поширення колективних форм господарства, блокування приватизаційних тенденцій. Становлення феномена "влади-власності" (можливість самореалізації людини лише шляхом прилучення до влади та просування по її щаблях, відсутність вибору між життєвими орієнтирами на багатство, або знання, або владу) спричинило вихід на створення цивілізацій типу Близького, Середнього й Далекого Сходу і доколумбової Америки. Кочівницький шлях соціокультурного розвитку, ґрунтований на екстенсивному розширенні площі пасовиськ, виявився, як зазначає Ю. Павленко, взагалі безвихідним у контексті загальної еволюції людства. Його власний потенціал підтримується лише за рахунок пізніших запозичень у розвинутих сусідів, особливо шляхом сприйняття світових релігій. Доба " неолітичної революції" як перехід до відтворюючого господарства й осілості ознаменована спробами розкрити в мистецькій творчості сутнісні взаємозвязки людини і природи. Поступово формуються навички створення цілісних композицій. Намагання розкрити смисл явищ, показати їх драматургію, причини і наслідки подій викликають появу динамічних багатофігурних сцен. В них важливе місце відведено людині та її взаємодії з оточенням: сцени полювання, військових сутичок, магічних обрядів, танців, щоденної роботи на полях тощо. Зображення людей і тварин виконуються силуетно, без передання обєму. Зникнення натуралістичних багатокольорових розписів супроводжується характерною схематизацією й умовністю. Розповсюдження набуває мілка пластика, в якій реальність образів поступається місцем абстрагованому геометризму. Особливого значення набувають орнаментальні композиції, які вражають гармонійною цілісністю, архітектонічною чіткістю, ритмічною силою. Орнамент слугував одним з найважливіших засобів космізації, впорядкування світу. Орнаментальні композиції трипільських посудин, нанесені білою, чорною або червоною фарбою, розкривають нам світобудовчі уявлення наших пращурів: спіралі позначали зародження нового життя, родючість, хвилясті лінії водний хаос, грабельки символізували дощ, що єднає небо і землю, концентричні кола сонце, небесний вогонь тощо. Міфологічне світовідчуття первісної людини, що тяжіло до образів порядку і сталості, тим самим утверджувало перемогу космосу над хаосом. Це створювал