Культура Франції
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
µляли територію сучасної Франції. Образотворчі і літературні матеріали, що збереглися, свідчать про важливу роль музики і танцю в суспільному житті, сімейному побуті, релігійних обрядах.
Для французької народної пісні характерні витонченість і гнучкість мелодії, тісний зв'язок слова і музики, чіткість побудови. Типовий ритм 6/8 (у танцювальних піснях - 2/4), переважаючі лади - мажор і натуральний мінор. Часто в приспівах зустрічається повторення звукосполучень неважливого змісту. Серед жанрів старовинних народних пісень - компленти (пісні-скарги), танцювальні, застільні, пастушачі (пастурели), любовні, весільні, професійні пісні. [4, с. 205-207]
З початку ІV ст. християнська церква все частіше використовувала в богослужінні народно-пісенні наспіви, пристосовуючи їх до латинських текстів. У VІІІ ст. ранні галліканські форми християнської літургії витісняються григоріанським хоралом. Музика була покликана посилювати містичний вплив латинських текстів. З часом, зберігаючи елементи григоріанського кодексу, церковна музика зазнає значних змін (вводиться французька мова).
Нарівні з культовою набула поширення світська музика, яка звучала при дворі франкських королів, у замках феодалів.
В ХІ-ХІІІ ст. ст. розвивається музично-поетичне мистецтво мандруючих співаків - трубадурів (Гільом IX - герцог Аквітанський, Бернарт де Вентадорн, Бертран де Борн, Дж. Рюдель, Г. Рікьєр).
Розвиток економіки і культури міст (Тулуза, Монпельє, Лімож, Аррас та інших) сприяв виходу поетів-співаків з міських станів, які внесли свої особливості в тематику і жанри мистецтва трубадурів і труверів. Розвиток міської культури сприяв розквіту багатоголосся, ранні зразки якого відносяться до ІХ-ХІV ст. ст. Вже в ІХ ст. церковні музиканти почали з'єднувати в одночасному звучанні дві мелодії (діафонія, або паралельний органум).
Одну з перших французьких опер створив композитор Р. Камбер, який написав разом з поетом П. Перреном оперу Пастораль (1659). У 1669 р. вони отримали патент на організацію постійного оперного театру, який відкрився у 1671 р. (оперою Помона) під назвою Королівська академія музики.
З початку ХVІІІ ст. великого розмаху набуло мистецтво клавесиністів, передусім Ф. Куперена, який затвердив витончений і виразний стиль клавесинної музики, а також Ж.Ф. Дандріє, Ж.Ф. Рамо. В середині ХVІІІ ст. з'явилася також симфонія (Ф.Ж. Госсек). Однак провідним жанром французької музики ХVІІІ ст. залишалася опера. [4, с. 205-207]
Велика французька революція внесла нову течію в музичне життя. Стали відомими талановиті композитори - Е. Мегюль, Госсек, Л. Керубіні, Ж.Ф. Лесюєр. Нова соціальна функція музики, породжена революційною обстановкою, привела до створення масових жанрів, у тому числі маршів і пісень, композицій для кількох хорів та оркестрів. Створювалися патріотичні пісні. У 1792 р. К.Ж. Руже де Лілем була написана Марсельєза, яка згодом стала державним гімном Франції.
Яскравим вираженням французького музичного романтизму 1-ї половини ХІХ ст. стала творчість найбільшого композитора, диригента і критика Г. Берліоза, автора романтичного програмного симфонізму (Фантастична симфонія, 1830).
В середині ХІХ ст. спостерігається поступове нівелювання жанрів комічної і великої опери. Традиції комічної опери продовжила оперета - типове породження Другої імперії (період захоплення кафе-концертами, театральним ревю, мистецтвом шансоньє, канканом). У той же час французьку оперету відрізняла яскраво виражена сатирична спрямованість і злободенність.
На зламі ХХ ст. у французькій музиці зароджується імпресіонізм. Основоположником і найяскравішим представником цієї нової течії був К. Дебюссі, новаторська творчість якого (оркестрові твори Ноктюрни, 1897-99; Прелюдія до Післяполудня фавна, 1892-94; Море, 1903-05; опера Пеллеас і Мелізанда, 1902, інші) вплинула на розвиток музики ХХ ст. Імпресіоністські тенденції знайшли відображення і в творчості найбільшого майстра французького музичного мистецтва М. Равеля (Болеро для оркестру, 1928; балет Дафніс і Хлоя, 1911; опери Іспанська година, 1907; Дитя і чаклунство, 1925), який відіграв особливу роль в оновленні тембрової і гармонічної палітри симфонічної і фортепіанної музики. [13, с. 179-222]
Після 1-ї світової війни 1914-18 р.р. у музичному мистецтві Франції затверджуються тенденції неокласицизму, експресіонізму, конструктивізму. Провісник конструктивізму композитор Е. Саті спільно з драматургом і живописцем Ж. Кокто очолив рух молодих композиторів проти імпресіоністської витонченості, за мистецтво повсякденності. Серед їхніх послідовників були композитори А. Онеггер, Д.Мійо, Ф. Пуленк, Ж. Орік, Л. Дюрей, Ж. Тайфер, які утворили творче об'єднання Шістка. Значно вплинула на них музика І.Ф. Стравінського, а також нові тембри і ритми американського джазу, що виник у Європі.
Після закінчення 2-ї світової війни музичне життя Франції пожвавилося. Активізувалася діяльність композиторів Мессіана, Пуленка, Мійо, Жоліве, Соге, Оріка, Даніель-Лесюра, Ж. Франсе, М. Ландовськи, А. Дютійє та інших.
В числі найвидатніших французьких виконавців ХХ ст.: диригенти - К. Шевільяр, П. Монте, І. Маркович, А. Клюїтенс, Ш. Мюнш, Л. Форестьє, П. Паре, Ш. Брюк, С. Бодо, Ж. Мартінон, П. Булез; піаністи - Л. Дьємер, І. Нат, А. Корто, М. Лонг, Р. Казадезюс, С. Франсуа, Ж.Б. Пом'є, М. Брюшольєрі, М. Ааз; скрипалі - Ж.Тібо, З. Франческатті, Ж. Неве; віолончелісти - П. Фурньє, П. Тортельє; органісти - Ш. Турнсмір, Ш.Відор, М. Дюпре, М. Дюруфле; співак?/p>