Культура Франції
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
?олітичні питання, ведучи боротьбу з схоластикою і релігійною ортодоксією.
Реформу французької поезії і драми здійснили в середині ХVІ ст. поети Плеяди П. де Ронсар (1524-85), Ж. Дю Белле (1522-60), Р. Белло (1528-77), Е. Жодель (1532-73) та інші. [7, с. 180-189]
На початку ХVІІ ст. французька література переживає складний процес розвитку і перетворення реалістичних, класицистських барокових тенденцій, що намітилися в ХVІ ст.
Реалістичні тенденції в літературі багато в чому базувалися на реалістичному та епікурейському вченні П. Гассенді (1592-1655). З його філософією пов'язана діяльність т. з. лібертинів (вільнодумців) Т. де Віо (1590-1626), М.А. Сент-Амана (1594-1661) і С. Сірано де Бержерака (1619-55), до яких приєднався також Ш. Сорель.
Розробка естетики класицизму заглиблюється в теоретичних виступах Ж. Шаплена (1595-1674), К. Вожла (1585-1650), Г. де Бальзака (1597-1654), Ф. д'Обіньяка (1604-76), які сформулювали вчення про триєдність, про жанрову і стильову структуру літератури.
Основоположник і найвидатніший представник класицистської комедії - Мольєр (1622-73). З позицій народного здорового глузду він викрив і висміяв негативні сторони сучасного йому суспільства.
В середині і 2-й половині ХVІІ ст. класицизм, проникши в епістолярну прозу (М. де Севіньє), мемуаристику (кардинал Рец, Ларошфуко), церковне красномовство (Ж.Б. Боссюе), залишається провідним напрямком. Але поряд існують і побутові романи П. Скаррона (1610-60), А. Фюретьєра (1619-88), які іноді пов'язують з тенденціями барокко.
Вже в кінці ХVІІ ст. у французькій культурі наростають просвітницькі тенденції (Історія оракулів Б. Фонтенеля), але епігонський класицизм 1-ї третини ХVІІІ ст. (драматургія П.Ж. Кребійона-батька, 1674-1762) стримує розвиток просвіти. Виникає література рококо, пронизана гедонізмом і скептицизмом, показною вільнодумністю. [7, с. 180-189]
У 1-й половині ХVІІІ ст. провідну роль у літературі відіграє Вольтер (1694-1778) - найбільший поет-сатирик (епіграми, поема Орлеанська діва, 1755), драматург, який поставив класицистські норми на службу просвітницьким ідеалам (Магомет, 1742 та інші), чудовий прозаїк (повісті Задіг, 1748, Кандід, 1759), філософ, історик, публіцист.
У передреволюційні роки у французькій літературі поруч з сентименталізмом виникає передромантизм (Ж. Казот, 1719-92); у Е. Парні (1753-1814) елегійні мотиви, які віщують романтизм, поєднуються з загостреною антирелігійністю та прийомами рококо.
З початку ХІХ ст. домінуючим напрямком у французькій літературі стає романтизм. Феодальну реакцію на революційні події відобразив з позицій захисту християнської релігії консервативний романтизм, який заперечував вільнодумність. [7, с. 180-189]
Революційний підйом 30-40-х рр. сприяв інтенсивному розвитку прогресивного романтизму, створив передумови для реалістичного осмислення сучасних суспільних відносин. Французький критичний реалізм з початку свого виникнення поєднував гостроту постановки корінних соціальних проблем, широту історичного обхвату з живописним зображенням конкретних життєвих явищ. Риси реалізму виявляються в памфлетах П.Л. Кур'є (1772-1825), в сатиричних віршах і піснях П.Ж. Беранже (1780-1857), Е. Моро (1810-38), О. Барб'є (1805-82). Найкраще він виражений у романах Стендаля (1783-1842) і О. де Бальзака (1799-1850).
В умовах технічного і наукового прогресу 60-70-х рр. розвивається пригодницька, науково-фантастична література - романи Ж. Верна (1828-1905). Збільшується інтерес і до гуманітарної культури (історія мистецтв, релігій та інші): Історія походження християнства (т. 1-8, 1863-83; Ж.Е. Ренан, 1823-92).
У поезії кінця ХІХ ст. найбільш впливовим напрямком був символізм - С. Малларме (1842-98; еклога Післяполуденний сон фавна), П. Верлен (1844-96), Рембо (вірш П'яний корабель, сонет Голосні), П. Фор (1872-1960). У руслі натуралізму розвивалася творчість П. Алексіса (1847-1901), О. Мірбо (1850-1917). [4, с. 205-207]
-а світова війна 1914-18 р.р. і Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії знаменують новий етап у розвитку французької літератури. Романи Вогонь (1916) і Ясність (1919) А. Барбюса (1873-1935) - родоначальника соціалістичного реалізму у французькій літературі - відобразили зростання революційної свідомості французького народу. Барбюс у 1919 р. створив міжнародну організацію письменників Кларте для захисту Радянської Росії, боротьби за мир.
Зміцнення позицій критичного реалізму яскраво виявилося в творчості Р. Мартен дю Гара (1881-1958), Ф. Моріака (1885-1970) і Дюамеля.
В дусі критичного реалізму розвивалася в 20-30-і рр. творчість Вільдрака (п'єси Пароплав Тінеситі, 1919. та інш.), Р. Доржелеса (1886-1973; роман Дерев'яні хрести, 1919), А. Моруа (1885-1967; Перші розповіді, 1935), М. Арлана (р. 1899; збірка новел Найкращі дні нашого життя, 1937), Ж. Бернаноса (1888-1948; роман Щоденник сільського священика, 1936), Л.Гійу (р. 1899; роман Чорна кров, 1935), А. Арну (1884-1973) та М. Еме (1902-67).
У роки 2-ї світової війни 1939-45 р.р. народжується література антифашистського Опору. Висока ідейність і громадянськість обумовили масштабність і художню значущість патріотичної поезії Опору: Відкрита книга II (1942) та Поезія і правда 1942 (1942) Елюара, збірки Арагона Ніж у серце (1941), Французька зоря (1945), цикл трагічних віршів Бойня Е.Гільвіка (р. 1907), вірші Мадлен Ріффо (р. 1923; збірка Стислий кулак, 1945).
.2 Музика
Джерела розвитку французької народної пісні, яка є основою музичної культури країни, беруть початок від древнього фольклору кельтських, галльських і франкських племен, які нас?/p>