Культура України XIX сторіччя
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
нрів національної опери лірико-комічної (“Майська ніч”, 1863) та героїко-патріотичної (“Облога Дубна”, 1878).
М. Лисенко (1842-1912) створює опери “Тарас Бульба”, “Утоплена”, “Різдвяна ніч”, “Наталка Полтавка”, а також дитячі опери “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”.
В цей час працюють композитори П. Ніщинський (“Вечорниці”), М. Аркас (“Катерина”). Російські композитори звертаються до українських сюжетів: М. Мусоргський (“Сорочинський ярмарок”), М. Римський-Корсаков (“Майська ніч”, “Ніч проти Різдва”), П. Чайковський (“Черевички”).
В цей час поширилася зацікавленість музичним фольклором з точки зору його теоретичного дослідження. На цій ниві зявилися визначні праці П. Сокальського та М. Лисенка.
Значних успіхів в галузі образотворчого мистецтва досягли К. Трутовський, М. Пимоненко (1862-1912), С. Світославський, К. Устиянович, М. Івасюк. Найбільш відомим був Сергій Іванович Васильківський (1854-1917), який майстерно поєднав здобутки реалізму з українською національною традицією і на цій основі передав неповторну красу природи рідного краю. Його пейзажі є справжніми шедеврами мистецтва (“Козача левада”, 1893; “Дніпровські плавні”, 1896; “По Донцю”, 1901). К. Трутовський виступив з картинками побутового жанру (“Ярмарок в Україні”, “Колядки в Україні”, “Вечір в українському селі”, “Весільний викуп”). В жанрі історичного живопису працював Л. Жемчужников (“Козак іде на Січ”).
Митці С. Васильківський та І. Похитонов відкрили український живопис для Європи й одержали право виставляти свої картини в паризькому Салоні “поза чергою”.
Монументальний живопис представлений розписом Володимирського собору в Києві (М. Пимоненко) у русько-візантійському стилі.
Видатним представником українського мистецтва у галузі скульптури був Іван Петрович Мартос (1754-1835), професор, ректор Академії мистецтв. Серед його творів памятники Мініну і Пожарському у Москві (1818), А. Рішельє в Одесі (1828).
У 1853 р. за проектом скульптора В.І. Демут-Малиновського та архітектора К. Тона був споруджений памятник князю Володимиру Великому, який виконав у бронзі П.К. Клодт (1805-1867).
В образотворчому мистецтві працювали Т. Шевченко, Л. Жемчужников (1828-1912), К. Трутовський (1826-1893). Одним із провідних жанрів мистецької творчості Шевченка був портрет (130 робіт). У 1860 р. за серію офортів за творами К. Брюлова та автопортретами Шевченка було удостоєно звання академіка гравірування.
Серед видатних співаків другої половини XIX ст. Соломія Крушельницька (1872-1952) та її сестра Ганна (1887-1965).
Серед архітектурних споруд цього періоду вирізняються оперні театри Одеси (архітектори Ф. Фельнер та Г. Гельмер, 1887), Києва (В. Шребер, 1901), Львова (З. Горголевський, 1900), Львівський політехнічний інститут (Ю. Захаревич, 1877).
Представники національної школи в скульптурі Л. Позен (1849-1921) та П. Забіла (1830-1917). Перший працював у жанрі скульптури малих форм (Кобзар, Шинкар); другий в жанрі скульптурного портрета (памятник Гоголю в Ніжині).
У поглядах деяких діячів, що претендували на роль виразників української культури (П. Куліш, М. Костомаров), містилися консервативні ідеї.
Пантелеймон Куліш (1819-1897) виступав як письменник, етнограф, історик. У ранній період приймав активну участь в боротьбі за розвиток української культури (член Кирило-Мефодіївського товариства), заснував власну типографію. Він видав два томи “Записок о Южной Руси”, альманах “Хата”, що одержали позитивну оцінку прогресивних критиків. Він же явився ініціатором видання журналу “Основа”. Куліш був одним з перших українських професійних критиків, що прийняли участь в обговоренні принципових питань розвитку української культури.
Абсолютизуючи національні почуття як основу “національного духу”, Куліш виборював ідею національної замкненості українського життя. В інтересах “вищої моральності” та “цілісності народної душі” він закликав до підтримки консервативних форм національного життя і розвитку на їх основі національної самобутності. З його імям звязане виникнення погляду на українській народ як на буцімто безкласову національну спільноту людей, як на єдину демократичну масу, якій чужді класові протиріччя.
М. Костомаров (1817-1885) як письменник примикав до українських романтиків. В його поезії відбилися елегійні настрої, ідеалізація старовини, картини національно-визвільної війни українського народу з позицій національно-релігійної концепції.
Прямолінійно подаючи звязок фольклору з історією, Костомаров ідеалізував й історичне минуле, чим сприяв утвердженню концепцій “безбуржуазності”, “ісконної демократичності” української нації.
Прогресивні ідеї характерні були також для М. Драгоманова, П. Сокальського, О. Потебні. В центрі уваги першого були проблеми соціологічної критики, у двох останніх проблеми психології творчості. Естетичні погляди Драгоманова спираються на досвід літератури та літературної критики, П. Сокальського на досвід музичного мистецтва, О. Потебні на вивчення мови та фольклору.
Діяльність композитора і музикознавця П. Сокальського (1832-1887) повязана із засвоєнням принципів реалізму, народності, національної своєрідності музичної творчості, а також з розкриттям психологічних основ музичного сприйняття. Його творчість становить взірець єдності російської та української музичних культур.
Завдання мистецтва автор вбачає у розкритті внутрішнього життя народу і окремої людини. “Искусство обнаруживает прошлое, пережитое народом, а поэтому не может не быть национальным. Искусст