Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?и особи в конкретній ситуації.
Питання про осудність особи виникає тільки у звязку із вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно зясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керуватися своїми діями (бездіяльністю).
Стан осудності це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презуміюється, бо він притаманний переважній більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Зі станом осудності повязане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також попередження вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами . Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність вчиненого злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання спонукає засудженого не вчинювати нових злочинів.
Важливість встановлення осудності особи зумовлено тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності та покарання.
Згідно з ч. 1 ст. 18 КК У, субєктом злочину може бути лише особа, яка до вчинення злочину досягла встановленого кримінальним законом віку. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні та розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). Якщо у особи немає документів, що підтверджують її вік, необхідне проведення судово медичної експертизи.
Вчинення суспільно небезпечного діяння особою, що не досягла до вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про те, що немає субєкта злочину, а отже, немає складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.
У частині 1ст. 22 КК У прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік є загальним віком з якого настає кримінальна відповідальність [ 3, с. 146 149 ].
Субєктивна сторона злочину. Субєктивна сторона злочину це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст субєктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив та мета вчинення злочину. Вина особи це основна, обовязкова ознака будь якого складу злочину, вона визначає саму наявність субєктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає субєктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте, в багатьох злочинах субєктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є факультативними, тобто не завжди обовязковими ознаками.
Чинне кримінальне законодавство виділяє 2 форми вини умисел (ст.24) і необережність (ст. 25) [ 3, с. 159 162 ].
Субєктивна сторона погрози вбивством характеризується прямим умислом. Згідно ч. 2. ст. 24, прямий умисел це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Наявність чи відсутність у винної особи реалізувати свою погрозу значення для кваліфікації злочину за ст. 129 не має.
Кваліфікуючою ознакою погрози є вчинення її членом організованої злочинної групи [ 2, с. 299].
Згідно ч. 3 ст. 28 КК У злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке обєднання для вчинення злочинів, обєднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Члени ОРЗ (організованої злочинної групи) можуть висловлювати погрозу не лише на адресу свідків або потерпілих, а й їхніх рідних та близьких. На даний час боротьба з організованою злочинністю є винятково актуальною.
Якщо погроза вбивством є ознакою обєктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129 КК України. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345)[4, с. 61].
Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом.
Розділ 3. Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством
Кримінальна відповідальність це передбачене Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами виконавчої влади держави.
Визначальними ознаками кримінальної відповідальності є такі: 1) кримінальна відповідальність це вид державного примусу, що полягає, насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні додаткових для винного позбавлень і обмежень; 2) вид і міра обмежень особистого (наприклад позбавлення волі), майнового (наприклад штраф) або іншого характеру (наприклад позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінально