Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?танів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.
На мою думку, погроза завжди повязана з настанням певних наслідків для її адресата або з можливістю їх настання, оскільки в деяких випадках законодавець встановлює кримінальну відповідальність за дії, які не викликають настання наслідків, але створюють загрозу їх настання.
Дійсно, в результаті будь якого злочинного діяння заподіюється шкода певному обєкту кримінально правової охорони або створюється загроза її заподіяння.
Встановлення причинного звязку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком не викликає жодних труднощів як з практичної так із теоретичної точок зору. Якщо внаслідок протиправних дій винного у потерпілого виникає, наприклад, психічна травма, то причинний звязок в випадку встановлюється за допомогою призначення відповідних судових експертиз. Якщо ж внаслідок посягання на особисту безпеку така травма не заподіюється, то тут слід відштовхуватися від конкретних обставин справи, які мають містити дані про причинний звязок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком.
Що стосується способу, місця, часу, обстановки, знарядь і засобів вчинення погрози вбивством, то предметно про них ми можемо говорити лише завдяки збору емпіричного матеріалу. Так, у всіх кримінальних справах обстановка вчинення погрози вбивством характеризується наявністю сильного переживання страху за своє життя або здоровя чи своїх близьких, оскільки винний не має наміру приводити свої погрози в дію, його умисел спрямований виключно на погрозу вбивством, тобто на створення у потерпілого відчуття страху шляхом різного способу залякування. Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство. Я погоджуюсь з думкою І. В. Самощенка з приводу того, що застосування зброї чи інших предметів не може бути кваліфікуючою ознакою або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки є додатковим свідченням реальності намірів винного і не більше [8, 47 49].
З приводу способу, місця й часу вчинення погрози вбивством можна зазначити, що будь яка системність при її вчиненні відсутня місце і час залежить лише від випадкового вибору їх винним, а спосіб від попередніх звязків винного й потерпілого за наявності знарядь та засобів, часткове застосування яких і свідчить про певний спосіб вчинення погрози вбивством.
Таким чином, з вищесказаного можна підкреслити найголовніші та найпроблемніші аспекти обєктивної сторони злочину, передбаченого ст. 129 КК України, якими на мою думку виступають:
1) супроводження погрози вбивством нанесенням побоїв або тілесних ушкоджень різного ступеня з метою залякати особу, що є чи не єдиним приводом до притягнення винного до кримінальної відповідальності у випадку його виправдання у вчиненні погрози вбивством;
2) існування дружніх або родинних звязків між особою, яка вчиняє погрозу вбивством та адресатом таких злочинних дій, що на жаль дуже часто стає приводом у судово слідчій практиці для визнання її такою, що не дає підстав побоювання її здійснення;
3) створення винним обстановки страху боязні за своє життя і здоровя чи за своїх близьких, внаслідок чого порушується особиста безпека особи, оскільки порушується її нормальна життєдіяльність та нормальне протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т.д.);
4) наявність попередньої протиправної поведінки (злочинної в тому числі), яка доводиться до відома потерпілого самим винним або такі факти відомі потерпілому наперед, які виступають обставинами, які виступають обставинами, що сприяють створенню обстановки страху за своє життя та здоровя та свідчать про її реальність.
Субєкт злочину - загальний. Частина 1 ст.18 КК України встановлює, що субєктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може настати кримінальна відповідальність[ 2, с. 8 ].
Отже, субєкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обовязковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності.
Перш за все, субєктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6 8 КК України, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані субєктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, організації тощо).
Як зазначено в ч. 1ст. 18 КК України, обовязковою ознакою субєкта злочину є осудність особи. В частині 1 ст. 19 вказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керуватися ними .
Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних обєктивних ознак злочину. Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) має бути повязана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля є взаємозалежними і лише в сукупності визначають характер поведін?/p>