Криза відносин лікаря до хворого
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
ердих правил сучасного наукового методу. Справа філософів, що займаються теорією пізнання, вирішувати, чи є важкий шлях дослідження, створений сучасною наукою, єдиним шляхом пізнання. Якщо це так, то що робити із сумою знань, досвіду й медичних спостережень, зібраних за сотні років, щоправда, не за строгими правилами сучасної науки, проте, однак, що утворить основи медичних знань.
Коли по закінченні навчання молодий лікар виявляється перед хворою людиною, вона не може дозволити собі звуження до мінімуму дослідницького поля, так, щоб мати можливість охопити спостережувані явища простими кореляціями; він повинен охопити проблематику хворого в його цілісності, і часто при цьому корисними бувають некнижкові й ненаукові ради старших колег і власний життєвий досвід, словом все те, що не входить у сферу медицини, що розуміється як точна наука.
Інші труднощі, повязана із застосуванням наукової установки в повсякденній лікарській практиці, ґрунтується на тім явищі, яке можна було б визначити як умертвіння спостережуваного обєкта.
Незважаючи на величезний прогрес дослідницької техніки, вона усе ще занадто примітивна, щоб дозволити дослідження явищ у їхньому динамічному аспекті. Нам важко ще вийти із тривимірного простору в вільно користуватися четвертим виміром часом. Звичайно ми надходимо таким способом, що з нечувано складного динамічного процесу, називаного життям, вибираємо один момент, у якому здійснюємо як би загублений зріз і отриманий уже статичний образ піддаємо аналізу. Цей зріз представляє саме умертвіння, як у дослівному значенні, наприклад, в анатомічних або гістологічних дослідженнях, так і в переносному, наприклад, у психіатрії, де, користуючись поперечним зрізом, ми як би фіксуємо різні патопсихічні явища, наклеюємо на них різні, більш-менш складні ярлики із грецьких і латинських назв. Ми надходимо так, ніби раптом зупинили фільм на одному кадрі; при цьому персонажі застигають в одній позі, з одним жестом і мімічним вираженням, що робить звичайно враження комізму або жаху. У психіатрії це враження комізму або жаху ми визначаємо поняттям чудності.
У деяких медичних науках, як, наприклад, у фізіології або біохімії, повторюючи поперечні зрізи, ми намагаємося відтворити динамічний розвиток явища. Це відтворення, однак, є менш або більше штучним, особливо в результаті того, що кожний, навіть самий тонкий метод ушкоджує як діяльність, так і субстанцію спостережуваного життєвого процесу.
Отже, інша небезпека наукової установки відносно лікаря до хворого полягає в схильності приймати пацієнта за мертвий предмет, тобто в статистичному й структурному підході, що значно легше порівняно з динамічним.
Нарешті, треті труднощі, як представляється, складається в самій організації медичних наук. Нечувано бурхливий розвиток медицини, як науки, в останні десятиліття обумовлено зміною колишньої структури наукової праці в напрямку максимальної спеціалізації й колективізації. Науковець, що ще піввіку назад охоплював якщо не всі, те більшу частину медичних знань, сьогодні зіштовхується з необхідністю обмежитися вузькою спеціалізацією. Чим більше він звужує своє дослідницьке поле, тим більше одержує шансів досягти якихось успіхів.
Це звуження поля дослідження має, однак, свої негативні сторони. Між окремими вузькими спеціальностями виникають пролому, нічийна земля, які нерідко можуть виявитися дуже плідними ділянками для подальшої наукової творчості. Кожна спеціальність створює свою проблематику й свою мову навичок.
Ці мови іноді стають настільки спеціалізованими, що лікарі перестають розуміти один одного. Зявляється, так сказати, Вавилонська вежа сучасно медицини.
Учений, що працює іноді все своє життя на вузькій ділянці науки, має, щоправда, шанси досягнення певних результатів, але втрачає задоволення більше широкого, перспективного погляду на медичні проблеми.
Не тільки звузилося поле дослідження, але також змінився сам характер наукової праці. Можливо, найкраще виражає ця зміна англійська мова, визначаючи вченого як research worker. Це визначення не є тільки вираження наукової скромності; воно яскраво відбиває сам характер роботи сучасного вченого. Незважаючи на всю повагу, яким користується наука в сучасному світі, сьогоднішній учений не є вже великий учений рубежу минулого й нинішнього століть, учений, що висував сміливі концепції й гіпотези й сам розбирався із проблематикою, довільно їм обраної. Він був більше художником, чим ученим у сучасному значенні цього слова.
Нині він науковець, такий же самий працівник, як робітник у машинному залі, або чиновник у великому бюрократичному апарату. Як і вони, він став горезвісним колесом у потужному виробничому процесі. Він повинен підкорятися плануванню, якщо навіть і не з актуального соціального інтересу, то з необхідності збереження певного загального напрямку й синхронізації в індивідуальних дослідженнях, так, щоб спільно покрити якесь більше широке поле дослідження. Всі частіше він змушений працювати колективно, тому що один він не в змозі опанувати складними й різноманітними методами дослідження. Свою наукову фантазію й творчу винахідливість він повинен підкоряти усе більше твердим науковим вимогам.
Якби застосувати сучасні наукові вимоги до колишніх дослідницьких робіт, то більшість із цих робіт довелося б визнати ненауковими. Сучасний науковець, отже, стає безіменним працівником, підлеглим зовніш?/p>