Кость Гордієнко
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Якщо політична орієнтація гетьмана І. Мазепи довго була невизначеною, а коли визначеною, то від усіх прихованою, то орієнтація К. Гордієнка ні для кого не становила загадки. Як тільки його обрали кошовим (початок 1702 року), він зайняв рішучу антиросійську позицію. Отож у цьому питанні всі історики, як ніколи, одностайні: справжній лицар і запеклий ворог Москви (М.Аркас); Одвертий ворог московської зверхності (А.Кащенко); Гордієнко одверто висловлював свою нехіть до Москви й відверто діяв у цьому плані (Д.Яворницький).
Та мала позиція кошового Гордієнка і свою особливість. Вона полягала в тому, що, категорично виступаючи проти російської колонізації, він водночас не був прихильником ні Польщі, ні Туреччини чи Криму, вважаючи, що Україна сама здатна вибороти собі незалежність. Ясна річ, використовуючи вигідні міжнародні фактори та війська тимчасових союзників. Саме такими тимчасовими союзниками* і поставали перед ним шведські війська, що зявилися незабаром в Україні.
Щодо походження К. Гордієнка, то цілковитої ясності тут дослідники не дійшли. Є лише підстави вважати, що справжнім його прізвищем було Гординський (так його, зрештою, називали й на Січі) і що походив він з давнього українського аристократичного роду Гординських. Немає сумніву й у тому, що освіту він здобував у Києво-Могилянській академії. Адже загальновідомим є факт, що коли запорозьке військо приєднувалось до армії Карла XII, кошовий, на подив усього шведського офіцерства, вітав короля промовою, складеною за всіма канонами добірної латини. Так само відомо й те, що Гордієнко брав участь в укладанні першої української Конституції П.Орлика.
Саме перед обранням Гордієнка кошовим, зявився наказ Петра І спорудити в Камяному Затоні поблизу Січі фортецю, в якій мав стояти російський гарнізон. Дізнавшись про це, кошовий пише листа російському імператорові, в якому в ультимативній формі вимагає відмовитися від такого будівництва. Можна собі уявити, як знавіснів Петро І, коли йому прочитали, що Військо запорозьке наказу про збудування городу в Камяному Затоні слухати не буде, ламати камінь на будівлю того городу на землях Запорожжя не дозволить, а як хто прибуде з московськими людьми той город будувати, то запорожці будуть на них бити.
Отак: чітко і ясно. Імператорові одразу дали зрозуміти, хто на цій землі господар. Якби такої твердості дотримувалися наші гетьмани, становище України було б іншим і, можливо, після всіх перемог доби Хмельницького, вона б не втратила так безглуздо своєї незалежності.
Ясно, що Петро І зненавидів Гордієнка. Але якою ж була його офіційна, так би мовити, публічна реакція? Він послав на Січ свого представника боярина Протасова. З військом? Ні, з подарунками. І наказом бояринові прийняти від козаків присягу на вірність.
Козаки є козаками. Вислухавши боярина та побачивши, що подарунки варті уваги, вони розсудили просто: присяги не складатимемо. А щодо подарунків, то не повертатися ж росіянам із ними назад до столиці! Вони бачили, що Росія дедалі глибше втягується у війну зі Швецією, тому їй потрібні козацькі шаблі. Ну, а коли сама захоче силою здолати козацтво, вони готові…
Посилювалась козацька нехіть до Москви ще й розповідями тих, кому, за велінням гетьмана Мазепи, довелося воювати на боці росіян проти шведів під час Лівонського походу. Ось як, посилаючись на давніші джерела, лаконічно подає цю ситуацію Д.Яворницький: На початку ї 702 року повернулись з Лівонського походу в українські міста гетьманські полки й на весь голос заявили там, як погано й презирливо ставилися до них російські війська, як вони відбирали в них здобуті на війні трофеї, били, топили у воді. Це звернення так подіяло на українців, що дехто з українського поспільства почав переходити на бік шведських військ. Точнісінько таким було ставлення москалів і до запорізьких козаків. Тоді переважна більшість запорожців повернулася на Січ, а дехто залишився у Польщі.
Як бачимо, традиції російського старшого брата зароджувалися не за радянських як це декому здається часів, а мають набагато давніше коріння. Так само, як і великодержавне держимордство. А ми поспішали оголошувати всіх козаків, які виступали проти російських військ, зрадниками. Хто й кого зраджував?!
Й ось тут дивним чином почали складатися взаємини між Мазепою та Гордієнком. Злякавшись, що Петро І може кинути проти України війська для придушення бунту непокірливих запорожців, гетьман пише імператорові листа, в якому відмежовується від політики кошового отамана. Ба, навіть посилає своїх людей на Січ, щоб ті від імені гетьмана домагались усунення Гордієнка з отаманства.
На мій погляд, тут виразно дає про себе знати заздрість Мазепи, його ревниве ставлення до Гордієнка як до сильної особистості. Адже саме тоді гетьманські козаки (тобто ті, що не були запорожцями, а підлягали гетьманові) почали нарікати на промосковську політику Мазепи. Поглянь-но, казали вони гетьманові, як поводиться Кость Гордієнко. Видно, що це кошовий отаман, який обстоює козацтво, а не пише доносів на своїх полковників, як це робить дехто…
Існує навіть версія, що Мазепа мав намір підіслати до кошового вбивць. Важко в це повірити, бо якби він справді мав намір убити, то вбив би. А поки що домігся, щоб козаки відібрали Гордієнкову булаву та передали ї"ї поміркованішому, прихильнішому до гетьмана представникові старшини Герасимові Крисі.
Проте помірковані перемогли незначною перевагою. Криса три