Конструктивна функція конфлікту в управлінні
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
?інитися, адже нові субєкти вносять у конфлікт свої інтереси, мотиви, специфіку дій.
Аналізуючи учасників конфлікту, дуже важливо в структурі протидіючих сторін виокремити певні соціально-рольові позиції, які займають субєкти протиборства, а також ті соціальні ролі, що виконують члени так званої третьої сторони, яка прагне врегулювати конфлікт.
Субєкт, що ініціює конфлікт, виконує роль спричинщика, який часто збігається з однією найбільш активною стороною конфлікту. Роль ініціатора конфлікту не повинна апріорі сприйматися лише негативно, адже окремі конфлікти інноваційної спрямованості мають значний конструктивний потенціал (наприклад, науково-когнітивні конфлікти чи конфлікти через впровадження ноу-хау). Але найчастіше ініціатор прагне замаскувати свою дійсну роль у конфлікті, намагаючись представити себе на другорядних позиціях, що, природно, ускладнює оцінку цього субєкта.
Соціальну роль підбурювача відіграє особа, організація, установа чи держава, що підштовхує певних субєктів до конфлікту, тобто за позицією підбурювач це провокатор. Певна особа сама може і не брати участі в конфлікті, але її мета і прагнення полягають в тому, щоб за будь-яких умов спричинити бійку, суперечку, зіткнення між опонентами, що мають суперечливі інтереси.
В структурі конфліктуючих сторін практично завжди є такий елемент, як групи підтримки сили, що складаються з окремих індивідів, соціальних груп, верств, етносів, засобів масової інформації, держав, міжнародних організацій тощо (залежно від сфери конфлікту). Стратегія і тактика груп підтримки породила таку речь у конфлікті, як пособник особа, група чи інституція, що сприяє розвитку конфліктної ситуації, здійснюючи матеріальну, технічну допомогу, моральну чи іншу підтримку, надаючи поради чи деякі посередницькі послуги на користь одного з конфліктантів. Пособники несуть значну міру відповідальності за посилення і ескалацію конфліктів.
Організатор це особа чи група, яка планує конфлікт, його розвиток, ураховує ресурси і будує структуру протидіючої сторони (а можливо, і сторін), передбачає різні шляхи досягнення мети, забезпечення і охорони учасників конфлікту тощо. Організатор може уособлювати в собі всю конфліктуючу сторону, але часто це самостійна фігура в конфліктному процесі.
Посередництво соціально важлива роль у конфлікті, що спирається на регламентовані процедури медіаторінгу Посередник медіатор є суто нейтральною особою, яка завдяки ефективним регулятивним засобам налагодження діалогу та ведення переговорів допомагає конфліктантам досягнути згоди чи консенсусу. Соціальна роль судді у конфлікті розкривається через функції арбітра, третейського судді, поважного мирочинця аксакала, який спирається як на традицію, звичай, ціннісний ідеал, так і на правову норму (суддя фахівець, що здійснює правничі функції в юридичному конфлікті). У будь-якому випадку судді вирішують головне завдання припинити, закінчити конфлікт правовими засобами і надати належну оцінку його наслідкам.
Нарешті, слід ураховувати, що можлива й імітація тих чи інших соціальних ролей учасниками конфлікту, що може бути спричинено конфліктною інтригою, емоційними амбіціями субєктів, загостренням корпоративних чи особистих інтересів; крім того, у так званому помилковому конфлікті майже всі учасники фактично імітують свої дії та ролі.
Субєктивна сторона конфлікту представлена множиною психологічних елементів, які виявляються в будь-якій діяльності людини. Це аналітичні дії та процес прийняття рішень, емоції та память, соціальні настанови і ціннісні механізми та ін. Але поведінка та дії у конфлікті досить специфічний різновид індивідуальної, групової чи масової активності, що потребує особливої функціональної орієнтації субєктивних процесів. Більш того, поведінка конфліктуючих субєктів завжди спрямовується конфліктною свідомістю. Остання виникає як особливий стан суспільної чи особистісної свідомості, специфіка якого полягає в усвідомленні протидіючими субєктами несумісної протилежності своїх інтересів, цілей, ідеалів чи цінностей та перетворенні їх на мотивацію конфліктної боротьби.
Що ж являє собою конфліктна поведінка? Вона складається із протилежно спрямованих дій (протидій) учасників конфлікту, які наочно відображують емоційні, вольові, розумові процеси, приховані від зовнішньої сфери в думках опонентів. Це специфічний вид індивідуальної, групової чи масової активності, яку вирізняють особливі функціональні орієнтації. Отже, конфліктна поведінка це передування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної сторони та обмеження інтересів опонента.
Конфліктна поведінка має свої принципи, стратегії, тактики (прийоми і засоби); її поділяють на типи і різновиди за характером, ресурсами, складністю тощо.
Серед головних принципів конфліктного протиборства слід виділити: концентрацію сил (ресурсів); координацію зусиль і дій; економію сил і часу; непередбаченість і динамізм; вміння виявити найвразливіші місця супротивника; здатність тримати удар, терпіння і стійкість тощо.
Стратегії поведінки у конфлікті розглядаються як орієнтації його субєктів на певні форми поведінки в конкретних ситуаціях протиборства. Перспективно стратегія поведінки може бути спрямована: а) тільки на власний інтерес тоді вона набуває вигляду орієнтації на себе; б) на оптимізацію суспільних (групових) інтересів тоді вона ?/p>