Конструктивна функція конфлікту в управлінні
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
?альних, політичних і моральних втрат.
Процес регулювання має такі необхідні етапи:
1) початкова дія це виявлення і визнання конфлікту як реальності. Зафіксувати конфлікт як дійсний факт не просте завдання, адже часто його прагнуть приховати як небажане явище;
2) обєктивна аналітика конфлікту, яка є важливішою теоретичною передумовою для практичних дій;
3) інституціоналізація, під час якої визначаються правила і норми функціонування. Завдяки їй забезпечується розвиток конфлікту в формах і межах, сприятливих для даної суспільної системи, та гарантується передбачуваність конфліктного процесу;
4) легітимізація конфлікту передбачає визнання опонентами встановлених норм і правил взаємодії та додержання їх. Крім того, суспільство починає розцінювати даний конфлікт як допустимий, отже, здійснюється його інтеграція в усталену систему громадського порядку;
5) створюється можливість раціоналізувати стихійний процес конфлікту в організований, що запобігає проявам агресивності та руйнівним наслідкам.
Усунення конфлікту слід відрізняти від розвязання. Під першим розуміють такий зовнішній вплив на боротьбу, в результаті якого ліквідуються головні структурні елементи конфлікту. Така технологія впливу на конфлікт є доцільною за умов окремих ситуацій, що потребують швидких і рішучих дій щодо силового розведення сторін. Йдеться про загрозу агресії чи фізичного насильства, загибелі людей, знищення цінних обєктів, ситуацію дефіциту часу або матеріальних можливостей.
Усунення конфлікту здійснюється за допомогою таких засобів:
- примусове вилучення із конфлікту одного із опонентів (переведення в іншій відділ, філіал, відрядження, звільнення з роботи);
- обмеження чи абсолютне виключення можливої взаємодії опонентів протягом тривалого часу (відправлення в довгострокове відрядження тощо);
- усунення обєкта конфлікту (тієї матеріальної речі, цінності, через яку виник спір);
- скасування дефіциту, що відрізняв обєкт конфлікту (тобто кожен з опонентів одержує можливість задовольнити свою потребу в бажаному обєкті).
Ефективне застосування управлінського регулювання конфлікту, особливо на стадії раціоналізації відносин, здатне підштовхнути сторони (чи одну з них) навіть до сприйняття не дуже вигідних пропозицій, але таких, що ведуть до припинення протиборства.
Слід відзначити, що в ході регулювання конфлікту певний ефект може дати поступове його послаблення шляхом переведення в інше річище взаємодії або на інший рівень стосунків. Широко використовується також метод послаблення гострих конфліктних стосунків через переорієнтацію обох сторін на зовнішню загрозу чи ворога (тактика пошуку спільного супротивника).
Цікавий аспект у регулюванні конфліктів, який стосується певних заходів щодо структурування конфліктуючих груп, виокремив А. Чуміков. Це дозволяє змінити силовий потенціал елементів конфлікту, і визначити ієрархію в структурі суспільних звязків1. Крім того, шляхом структурування конфліктуючих груп виявляються реальний стан і взаємовідношення інтересів, зокрема спільних чи пріоритетних, що надає можливість на цих засадах знайти платформу для згоди і співробітництва.
Розвязання конфлікту як цілеспрямована дія з управління ним може бути оцінена через ступінь вирішеності конфліктної проблеми. Американський конфліктолог М. Дойч головним критерієм успішного розвязання конфлікту вважає задоволення сторін його результатами. Деякі вітчизняні конфліктологи називають показниками конструктивного розвязання конфлікту ступінь вирішеності (усунення) суперечності, яка лежала у підґрунті конфлікту, та перемогу в боротьбі того із опонентів, що був правий. З цим слід погодитись, адже чим повніше знята конфліктна суперечність, тим більше шансів для нормалізації відносин між учасниками і менше ймовірність переростання конфлікту в нове протиборство. Перемога ж правої сторони у конфлікті це утвердження істини, справедливості, сприяння оптимізації соціально-психологічного клімату в колективі (групі, організації). Водночас слід памятати, що у неправої сторони теж є свої інтереси, які не слід ігнорувати взагалі; доцільно спробувати у ході розвязання конфлікту хоча б частково переорієнтувати мотивацію неправого опонента, це може запобігти у подальшому конфліктним зіткненням.
Більшість умов і чинників успішного розвязання конфліктів мають психологічну природу, оскільки вони відображують специфіку поведінки та взаємодії опонентів. Серед них:
1) припинення конфліктної взаємодії: доки сторони вживатимуть будь-яких заходів (в тому числі насильницьких) одна проти одної, про розвязання конфлікту не може бути й мови;
2) пошук близьких за змістом або спільних точок стикання в системі цілей та інтересів опонентів: якщо сторони бажають розвязати конфлікт, їм слід зосередитися на інтересах, а не на особі опонента;
3) зниження рівня негативних емоцій та інтенсивність гострих реакцій, які переживаються стосовно опонента;
4) припинення вбачати в особі опонента ворога, супротивника; адже проблему, через яку виник конфлікт, краще вирішувати разом, поєднавши зусилля;
5) обєктивне обговорення проблеми, виявлення сутності конфлікту та виокремлення головних суперечностей: підвищує шанси конструктивного розвязання конфліктної проблеми;
6) ураховання статусів (посадового становища) сторін конфлікту. Сторона, що посідає ни?/p>