Конституція УРСР 1919 року
Информация - История
Другие материалы по предмету История
План
Вступ
Розділ І. Політика радянської влади в Україні 1919 року
Розділ ІІ. Характеристика Конституції УСРР 1919 року та її вплив на державотворення країни
1. Основні завдання, положення Конституції та ідеологічне обгрунтування
2. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів
3. Закріплення прав та обовязків народу України
Висновки
Ссылки
Список використаної літератури
Вступ
Термін “Конституція” латинського походження і означає “встановлення". В стародавньому Римі так називали окремі акти імператорської влади, які мали силу джерел права. В стародавній Греції це слово розуміли як державний устрій, який офіційно закріплений в Основному законі. Сьогодні “конституція” - правовий акт вищої юридичної сили в державі, фундамент державного і суспільного життя, головне джерело національної правової системи. Вона регулює основні суспільні відносини, які повязані з організацією державної влади, формами правління і державного устрою, з основними правами людини і громадянина, їх обовязками, територіальним устрієм, володіє основними юридичними якостями, є фактором стабільності у суспільстві, функціонування державного механізму в режимі злагоди і законності.
Норми Конституції впливають не тільки на динаміку реформування державних структур, а й на усе суспільство. В демократичній державі конституція має велику цінність, оскільки вона обмежує втручання держави в особисте життя людини, створює умови для формування громадянського суспільства. Вона являється на тільки правовим, а й політичним документом, в якому відповідні політичні та інші групування через конституційні приписи намагаються втілити свої ідеї, погляди на владу, власність, права людини і громадянина, на державний устрій, розподіл владних повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади, між центром і місцями тощо.
Також Конституція забезпечує високу ступінь свободи і організованості суспільних відносин, їх постійне вдосконалення і розвиток. Такий вплив проявляється в безпосередньому регулюванні суспільних відносин в економічному, соціальному будівництві і інших сферах. В результаті конституційного регулювання встановлюється найбільш оптимальний порядок суспільних відносин, який відповідає інтересам всього населення країни. Причому, кожен народ намагається створити Конституцію, притаманну власній національній ідеї.
Не є виключенням й український народ, основними критеріями для якого виступають:
національна особливість;
самоповага;
боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави;
відданість таким суспільним цінностям, як соборність, християнські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо.
Історія становлення українського конституціоналізму охоплює значний період, починаючи аж з “Пактів й конституції законів та вольностей війська запорозького” Пилипа Орлика (1710 р) і закінчуючи Конституцією, прийнятою Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Ще Конституція Пилипа Орлика мала демократичний характер. В ній обмежувались гетьманські прерогативи, зменшувалась соціальна експлуатація, зберігався особливий статус запорожців і т. інше.
Взагалі, більшість істориків притримуються думки, що і Конституції, прийняті в радянський період, теоретично носили демократичний характер, хоча практика свідчить про інше.
І, нарешті, найдемократичнішою є нині діюча Конституція, прийнята 28 червня 1996 року.
Ще в перших її статтях закріплено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, й органами або посадовими особами.
Взагалі, всі нормативні документи конституційного характеру, що були прийняті в період становлення українського конституціоналізму, залишили свій слід у формуванні української державності.
В літературі відокремлюють різні точки зору щодо сутності конституції, які можна звести до слідуючих позицій:
договірна;
теологічна;
природно-правова;
марксистсько-ленінська (класова).
Щодо останньої, то за нею трактовка сутності конституції виходить з того, що даний політико-правовий документ - результат співвідношення класових сил в суспільстві. Так, наприклад, один із державних діячів першої половини 50-х років ХХ-го століття П. Стучка писав: “Конституцією ми називаємо основні закони сучасної держави. Мета їх - визначити в письмовій формі співвідношення класів даної держави в даний час”. З його точки зору, “конституційна держава - особлива, високоорганізована організація пануючого класу". З класового розуміння конституції виходили такі відомі державознавці перших років радянської влади, як Г. Гурвіч, І. Енгель [1].
Вищезазначені теоретичні ко?/p>