Конституція УРСР 1919 року
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?істю та доцільністю грошових витрат;
всі питання, що не мали загально-державного значення і були взяті на розгляд органами Центральної Радянської влади.
Відповідно до Конституції Центральна Радянська влада мала такі свої органи на Україні:
Всеукраїнській зїзд Рад Робітничих, Селянських та Червоноармійських депутатів;
Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВЦВК);
Ради Народних Комісарів (РНК) - (Розділ ІІ, пункт 7).
Зїзд Рад був вищою владою Української Соціалістичної Республіки. В перервах між зїздами такою владою виступав ВЦВК. Вони визначали загальний напрямок діяльності Робітничо-Селянського уряду і всіх органів Радянської влади в країні. Так, до виключного відання ВЦВКР згідно з п.11 розділом ІІ Конституції належали:
Вибори і звільнення Народних Комісарів та Голови Ради Народних Комісарів.
Розгляд державних прибутків та зборів між центральною і місцевою владою.
Визначення порядків виборів місцевих органів Радянської влади, норми представництва і загальних постанов щодо внутрішньої організації цих органів, означених меж відання та влади між ними.
Деякі питання могли розвязуватись як владою зїзду, так і ВЦВКР, а саме: щодо затвердження, зміни Основ Закону; встановлення меж Республіки; затвердження річного бюджету та керування грошовою системою.
ВЦВКР був відповідальним перед Всеукраїнським зїздом Рад і обирався останнім по призначенню зїзду. Рада Народних Комісарів відповідала і перед Всеукраїнським зїздом Ради і перед ВЦВКР.
Управління окремими галузями керування країною покладалось на відділи ВЦВКР та Народні Комісаріати на чолі з завідуючими, обраними ВЦВКР. При цьому, кількість та межі відання відділів та їх внутрішня організація установлювалася ВЦВКР (п.14 Розділу ІІ).
Зазначався в Конституції і склад та повноваження Ради Народних Комісарів. Згідно із п.15 вона складалася з Голови та Народних Комісарів, в число яких входили:
всі керівники окремими відділами ВЦВКР;
інші особи, що обиралися окремо ВЦВКР з його розсуду.
Компетенція РНК полягала в тому, що вона мала право брати на свій розгляд питання і справи, що стосувалися законодавства та загального керування країною і вирішувати їх при наявності загального або спеціального уповноваження ВЦВКР.
Конституція 1919 року визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні зїзди Рад та їх виконкоми (пункт 18 Розділу ІІ).
Проаналізувавши положення Конституції УСРР можна зробити висновок, що вони приймалися виходячи з основних завдань диктатури пролетаріату - придушення контрреволюційних намірів з боку заможніх класів та переходу від буржуазного ладу до соціалізму. Цим обумовлювалось і створення та функціонування існуючої на той час системи центральних та місцевих органів влади, що суттєво відрізняється від теперішнього. Так, згідно Конституції 1919 року в організації та діяльності Всеукраїнських зїздів Рад, ВЦВК і РНК не існувало поділу на гілки влади і не була чітко визначена компетенція кожного з цих органів. Навіть РНК було надано право видавати закони, що свідчить про відсутність інституту єдиної законодавчої влади. Також в історичній літературі зазначається, що починаючи з травня 1919 року у законодавчій діяльності стала брати участь і Президія ВЦВК, який на початку 1920 року перейшов до сесійного порядку роботи. Президія керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях, розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління… [6].
Були недоліки і в діяльності місцевих органів влади. Виходячи з того, що центральні відомства не зобовязані були провадити всі справи через місцеві Ради та їхні відділи, вони не визнавалися єдиними повноважними і повноправними органами державної влади на місцях.
За Конституцією 1919 року не мали підгрунтя до існування органи судової влади, прокуратури та адвокатури. Не існувало єдиної системи судових установ, а були різноманітні революційні трибунали. Відповідні зміни були внесені лише у 1922 році із затвердженням Положення про судоустрій УСРР ВЦВК. Нормативні документи з приводу створення прокуратури були прийняті у 1922 році.
Отже, на початку 20-х років Конституція УСРР 1919 року правову основу організації та діяльності державного механізму республіки вже визначала лише формально.
3. Закріплення прав та обовязків народу України
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства пропагандується принцип, відповідно до якого права і свободи людини, гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка бере на себе обовязок по їх утвердженню та забезпеченню. Велике значення в цій сфері відіграють положення основ конституційного ладу, що закріплюються в Конституції нашої держави.
В той час коли приймалась Конституція 1919 року, наше суспільство було іншим, тому і сам Основний закон дуже далекий від цієї моделі. Зазначені в ній положення суттєво обмежували права і свободи громадян України. Держава не сприяла консолідації та розвитку української нації, навязувала українським громадянам власну ідеологію та забороняла свободу політичної діяльності і право приймати уч