Колоніальна система в Європі і країнах Сходу
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
країнами, які робили спроби захистити свій ринок. Рада директорів АОІК вже у 1769 р. вимагала, щоб в Індії скорочувалося виробництво шовкових тканин і зростав вивіз шовку-сирцю. Було насильно задушено кораблебудування, яке розвивалося в Калькутті і Бомбеї в 1795 1798 рр. Були встановлені експортні мита на індійські тканини, які утруднювали їх продаж: 10% - бавовняно-паперові, 20% - шовкові, 30% - на шерстяні. Імпортні мита підтримувалися на дуже низькому рівні. Після сипайського повстання вони були тимчасово підвищені, але в 1862 1864 рр. знову знижені. В той час Англія не хотіла захищати внутрішній ринок Індії.
Колонізатори робили значні зусилля, щоб ліквідувати внутрішні митні барєри, які зберігалися у підкорених ними країнах. Прагнення “розмістити” внутрішній ринок для проникнення англійських товарів було в основі політики генерал-губернатора Індії Д. Е. Дальхузі (1848 - 1856) по анексії васальних князівств. Ця політика, яка посилювала почуття невпевненості у завтрашньому дні і багато князів підтримали сипайське повстання і навіть стали його керівниками якраз внаслідок тієї політики анексії, яка проводилася перед повстанням.
Завдання освоєння внутрішнього ринку вимагало і створення інфраструктури, в першу чергу будівництва шляхів. Будівництво залізниць в Індії, яке розгорнулося в середині ХІХ ст., мало насамперед стратегічне значення, і повинно було сприяти вивозу сировини і проникненню англійських товарів у внутрішні райони. В 1853 р. була відкрита перша залізнична вітка від Бомбею до Тхани, в 1854 р. друга лінія, від Калькутти до камяновугільного басейну Ранигандж. На 1905 р. було побудовано 6 тис. миль залізниць. На період незалежності Індія була країною з найбільш густою сіткою залізниць за межами Європи (65, 2 тис. км.).
На кінець 60-х років була споруджена сітка телеграфного звязку по всій Індії, і Індія отримала телеграфний звязок з метрополією, що значно підвищило ефективність управління колонією з Англії.
Переорієнтація торгівлі відбулася швидко і в багатьох випадках драматично. Але не слід і перебільшувати її значення. Зовнішня торгівля все ще займала незначне місце в економіці країн Сходу. Якщо у Великобританії величина експорту на душу населення складала в 1900 р.47 дол., а імпорту 74, то в Індії ті ж дані на душу населення складали 1, 2 і 0, 8 дол., а в Китаї 0, 3 і 0, 4 дол. відповідно.
Іноді цю переорієнтацію зовнішньої торгівлі і повязані з нею зміни в структурі виробництва називають “перетворенням колоніальних і залежних країн в ринок збуту і джерело сировини” для країн-метрополій або “перетворення їх в аграрно-сировинний придаток” європейської економіки. Ці формулювання мають позитивну інформацію, опираються на ряд фактів, деякі із них ми вже називали. Але вони несуть у собі відтінок завершеності цього процесу і в цьому розумінні не зовсім відповідають реальності. Найбільш яскрава схема, яку мають при цьому на увазі, - це вивіз, наприклад, індійської бавовни в Англію, перетворення її там у тканини, ввіз цих тканин у Індію, витіснення на індійському ринку місцевих кустарних тканин, закупівля за виручені від продажу гроші індійської бавовни і повторення процесу. Між іншим навіть при великому бажанні і при повному сприянні колоніальних властей створення такої схеми було під великим питанням, або навіть неможливо. Індійська бавовна вирощувалася у дрібних господарствах, була поганої якості, низького сорту (коротковолокниста) і майже не використовувалася англійськими фабрикантами, які давали перевагу бавовні із південних штатів Північної Америки, а пізніше і із Єгипту. Колоніальні країни Азії не могли стати основним джерелом сировини для розвинутих країн. Не могли вони стати і основним ринком збуту. Такими для англійських товарів залишалася Південна і Центральна Америка.
Не дивлячись на те, що англійські тканини дійсно витісняли з місцевого ринку тканини кустарні, витіснити їх остаточно вони не змогли. З багатьох причин, одну з яких слід згадати спеціально, оскільки вона має своїм джерелом той же процес росту європейського імпорту. Мова іде про імпорт пряжі. Дешева фабрична англійська пряжа купувалася індійськими ткачами, які робили з неї тканини більш дешеві і тим самим отримували додаткові можливості конкурувати з англійськими виробниками.
Період експлуатації колоній і напівколоній промисловим капіталом характеризується, на відміну від попереднього, реальним викачуванням засобів із країн Сходу, дякуючи активному зовнішньоторговому балансу європейських країн. Підраховано, що колонізатори “викачували” із колоній близько 2% їх ВВП. Але питання в тому, чи уповільнювало це капіталістичний розвиток колоній, залишається невирішеним. Чисто теоретично засоби, які відходили в Європу, могли би бути вкладені у місцеву економіку. Але одночасно відбувався процес нагромадження капіталу в колоніях. Купці східних країн багатіли і починали вкладати свої засоби у промисловість. Європейці експлуатували не їх. Розраховувалися за європейські товари рядові споживачі (селяни і ремісники) і аристократія. Але засоби і тих і інших не були капіталом.
Безперечно, що насичення ринків європейськими товарами приводило до занепаду місцевої традиційної промисловості (ремесла), до аграризації економіки, дезурбанізації, тобто скорочення міського населення. Це означало руйнування традиційного економічного ладу, який уже давно не мав перспектив подальшого розвитку. Одночасно формувалося міське життя сучасного типу у все зростаючих портових містах як в колоніях, так і в