Колоніальна система в Європі і країнах Сходу
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?опейського колоніалізму? В силу свого географічного положення на крайньому заході Європи ці країни були безпосередньо зацікавлені в пошуку нових шляхів через Атлантичний океан, до чого не прагнули ні італійські міста, які уживалися з Османською імперією, яка контролювала Середземне море, ні Ганза, яка монополізувала торгівлю північно-західної Європи. У заморських походах була зацікавлена королівська влада Іспанії і Португалії, яка боролась за централізацію своїх країн, а для цього потрібні були кошти. До цього ж прагнуло дрібне і середнє дворянство, яке залишилося поза конкретними справами після Реконкісти до того ж заборгували лихварям. Могутня католицька церква плекала надії на нову паству і нові прибутки. Купці приморських міст півострова прагнули зайняти місце італійських і ганзейських купців в європейській торгівлі. Конкістадори знайшли підтримку і у містах Іспанських Нідерландів, насамперед в Антверпені, які були зацікавлені в отримані прянощів без участі венеціанських посередників.
Початковий етап колоніальної експансії на Схід звязаний насамперед з португальцями, тому Іспанія сконцентрувала всі зусилля на Америці і в Азії утвердилася тільки на Філіппінах і відмовилась на користь Португалії від боротьби за Острови Прянощів (Молуккські острови).
Історія португальської заморської експансії починається в 1415 р., коли хрестоносці оволоділи марокканським портом Сеутою. На першому етапі португальці спочатку повільно, а потім більш швидкими темпами “освоювали” західне побережжя Африки, поступово просуваючись на південь. Рух на південь отримав стимул в 40-х рр. XV ст., коли португальські мореплавці досягли Гвінейського побережжя і в Португалію почали поступати золото, слонова кістка і невільники.
Другий етап, який охоплює власне період утворення португальської колоніальної імперії; відкривається плаванням Васко да Гами, який проклав морський шлях в Індію. Спочатку португальці намагалися боротися зі своїми конкурентами, головним чином арабами, в Індійському океані, посилаючи щорічні експедиції із метрополії. Але дуже скоро, найбільш далекоглядні із піонерів експансії зрозуміли, що для завоювання панування на морі потрібен не тільки сильний флот (такий флот у Португалії був і її морська перевага була незаперечною), але і опорні бази на протязі всього морського шляху від Лісабона і Опорто до Індії і Південно-Східної Азії (ПСА).
На початку XVI ст. португальці захопили о-в Сокотру на Сході і в Аденську затоку. Під керівництвом губернатора Індії Аффонсу д Альбукерки - мабуть чи не найяскравішої особистості серед творців португальської колоніальної імперії в 1509 1515 рр. було створено ланцюг опорних баз від східного побережжя Африки до Малаккського півострова: до Сокотри додалися Ормуз в Перській затоці, Гоа, Даман, Діу, Бомбей на західному узбережжі Індії і Малакка, захоплена д Альбукерки в 1511 р. і стала головним опорним пунктом португальців у ПСА (негайно після захоплення Малакки д Альбукерки направив на Молуккські острови центр вирощування прянощів експедицію Антониу д Абреу). На протязі XVI ст. португальські фортеці і факторії створювалися на Малайському архіпелазі (найважливіша на о-ві Тернате, на Островах Прянощів) в Сіамі, Китаї, Японії, Бірмі.
З кінця XVI ст. почався третій етап португальської колоніальної політики. В 1580 1640 рр. Португалія, яка виявилася в складі Іспанської імперії, яка в свою чергу була послаблена безперервною боротьбою з місцевим населенням країн Сходу, не змогла протистояти натиску нових колоніальних держав Нідерландів і Англії. Поступово вона поступалася позиціями і на середину XVIІ ст. вона втратила майже всі свої володіння в Азії, зберігши лише Східний Тімор в Нусантарі, Гоа і Даман в Індії і Аоминь (Макао) в Китаї. На цьому етапі Португалія оборонялася і не робила скільки-небудь серйозних спроб (авантюри шукачів пригод, які діяли на свій страх і ризик не беруться до уваги) розширити свої азіатські володіння, а всю увагу було звернено на освоєння Бразилії і збереження колоній вздовж африканського побережжя.
Оскільки шлях на Схід навколо Африки був захоплений з XV ст. португальцями, кораблі Іспанії, колоніальна експансія яких почалася дещо пізніше, з кінця XV ст., рушили на захід через Атлантичний і Тихий океани. Після мандрівки Магеллана лінія розмежування іспанських і португальських володінь у Тихому океані (Сарагосський договір 1529 р.) пройшла на 170 на схід Молуккських островів, а в 1534 р. іспанці залишили Острови Прянощів, де у них був опорний пункт на о-ві Тидоре. Єдиним володінням Іспанії в Азії залишилися Філіппіни, де в 60 70-х рр. XVI ст. вона захопила о-ви Лусон, Палаван, Миндоро, північну частину о-ва Мінданао і Вісайські о-ви.
Аналізуючи характер, значення і результати діяльності португальських та іспанських колонізаторів у країнах Сходу в XV - першій половині XVIІ ст., необхідно звернути увагу на дві обставини.
По-перше, колоніальна експансія здійснювалася феодальною державою з сильною королівською владою, яка приймала безпосередню і пряму участь в управлінні колоніями. Ця експансія, особливо рання, мала більше спільного з хрестовими походами, ніж із подальшими колоніальними захопленнями інших держав. Сам початок (взяття Сеути) було типовим хрестовим походом. Ідеї поширення християнства, боротьби з “маврами”, тобто з мусульманами, займали значне місце в обґрунтуванні португальської колоніальної політики; в той же час португальці легко змішувалися з тією частиною місцевого населення, яка була ними д?/p>