Колективізація Західноукраїнських земель
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Вступ
Всі ми є свідками важливих історичних процесів, які відбуваються в сучасній Україні і супроводжуються гострою політичною боротьбою. Серед проблем, які постали перед українською властями у 90-х рр. ХХ ст., одне з чільних місць посідає так зване аграрне питання. Воно полягає у тому, щоб шляхом реформування колгоспів у приватні, фермерські чи кооперативні господарства зробити сільське господарство рентабельним і ефективним. Процес зворотній до колективізації особливо активно розпочався в листопаді грудні 1999р. і повязаний з низкою указів Президента України Л.Д.Кучми. Найбільш активно він відбувається насамперед у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та ряді інших областей розташованих на заході держави, де ще живі традиції, де люди споконвіку мріяли мати у своїй власності хай невелику, але свою ділянку землі. У звязку з цим, особливо актуальним є дослідження процесів колективізації на західноукраїнських землях в 19391952 рр., які й зумовили ту ситуацію, що є сьогодні у сільському господарстві і сприяли в значній мірі появі кризових явищ на селі.
Дана робота є актуальною ще й тому, що комплексно питання колективізації на території західних областей УРСР ще не вивчалося ні в радянській, ні в сучасній українській історіографії, ні українськими істориками діаспори.
Метою даного дослідження є вивчення передумов, причин, ходу та наслідків колективізації на західноукраїнських землях у 19391952 рр. на підставі джерел та досліджень істориків, які вивчали окремі питання, що в тій чи іншій мірі стосуються проблеми висвітлюваної у цій роботі.
Обєктом дослідження у даній роботі виступає колективізація в західноукраїнських областях у 19391952 рр., а предметом закономірності перебігу колективізації у різних областях, наслідки створення колгоспів, а також методи і засоби проведення колективізації.
Дана робота хронологічно охоплює період з 17 вересня 1939р. до кінця 1952р., тобто від моменту приєднання західноукраїнських земель до УРСР (Чернівецьку область було приєднано 28 30 червня 1940р., а Закарпаття в жовтні 1944р.) і до моменту офіційного завершення колективізації.
Дана робота має цінність хоча б і тому, що досі проблема колективізації у сільському господарстві на території західноукраїнських земель у 19391952 рр. ще не вивчалася дослідниками. Вивчалися лише окремі аспекти історії регіону, які в тій чи іншій мірі торкаються даної проблеми. Так, зокрема дослідники Ю.Курносов, А.Авторханов, І. Винниченко, І. Волков, М. Поліковський займалися вивченням питань депортації українців із західних областей УРСР в 4050-х рр. ХХ ст., питання політичного терору московського уряду і Компартії щодо українців. Українські дослідники з діаспори М.Рудницька та Л.Лисенко спробували довести у своїх працях нерентабельність колективної форми господарювання на землі, вказати на економічні фактори тиску радянського уряду на селян з метою прискорення темпів колективізації. Проблему нерентабельності колгоспів показав у своїх працях і англійський дослідник Р.Конквест. А І. Кожукало, В.Соколов привели у своїх дослідженнях низку яскравих прикладів колективізації в Станіславській (зараз Івано-Франківська) області, описали масові походи селян з Наддніпрянщини в західні області УРСР за хлібом. В.Замлинський та М.Коваль намагалися розкрити взаємозвязки між темпами колективізації та боротьбою радянської влади із загонами ОУН УПА. Проте, слід зазначити, що окремі думки В.Замлинського, як і авторів книги Людської крові не змити (К., 1970), є заідеологізовані і носять досить субєктивний характер.
1. Поглинення та радянізація Західних областей України
1.1 Поглинення Західної України
З 1654р., коли царі стали неухильно поширювати контроль над Україною, українці існували у двох окремих світах: тому, де правили росіяни, й тому, де правили поляки чи австрійці. Розбіжності між двома українськими суспільствами, як ми могли спостерігати, в багатьох випадках заходили далеко далі відмінностей у політичних системах і грунтувалися на значних історичних, культурних, соціально-економічних і психологічних підвалинах. У результаті другої світової війни дихотомія Східна/Західна Україна нарешті перестала існувати, принаймні на політичному рівні. Після війни (період між 1939 і 1941 рр. виявився надто коротким, щоб залишити тривалі сліди) радянський режим усіляко намагався привести західних українців у відповідність із радянською системою та їхніми східними співвітчизниками. Процес такого злиття двох розділених гілок українського народу був не лише важливим аспектом післявоєнного періоду, а й подією епохального значення в історії України.
Для здійснення своїх цілей радянський режим мав велику перевагу військової й політичної сили. І все ж перед ним поставало складне завдання, оскільки на Західній Україні він мав справу з вороже настроєним до себе суспільством: греко-католицька церква, ця головна західноукраїнська установа, цілком очевидно не узгоджувалася з новим режимом; селяни, що серед західних українців становили величезну більшість, жахалися перспективою колективізації; молодь, багато представників якої сповідували націоналізм, убачала в СРСР свого найлютішого ворога.
Ліквідація греко-католицькоі церкви. Одним із перших обєктів атаки радянської влади стала греко-католицька церква, оскільки вона була найміцнішою ланкою між західними українцями та Заходом й діяла головним чином як церква націо