Колективізація Західноукраїнських земель
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
? Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській і Чернівецькій областях УРСР на 1945 рік, в якій зазначалося необхідність роздати селянам землю забрану в них німцями, потребу створення земельних громад. Окремим пунктом зазначалося: Зобовязати виконкоми обласних і районних Рад, обкоми і райкоми КП (б) У: а) приділити особливу увагу організаційно-господарському зміцненню колгоспів; б) всемірно підтримувати ініціативу бідняцько-середняцьких господарств, які бажають обєднатися у колгоспи, надаючи всебічну організаційну та виробничу допомогу.
Отже, держава не лише давала дозвіл на створення колгоспів, а й наказувала підтримувати лише колгоспи. В тоталітарній країні ця постанова мала сприйматися лише однозначно, як сигнал до повномасштабної колективізації будь-якою ціною. Держава і партія фактично дали санкцію на беззаконня і навіть заохочували його. Для прискорення темпів колективізації в західні області УРСР зі східних областей та з РРФСР було направлено десятки тисяч працівників НКВС, НКДБ, партійних функціонерів та державних чиновників. Їх точну кількість визначити досить важко. Але про великі розміри кадрової політики свідчить хоча б той факт, що в 1959р. в Західній Україні було більше 330 тис. росіян (5% всього населення), тоді як на 1939р. росіян тут майже не було.
Кадри вирішують все це гасло було дуже популярне у ті часи. Та влада проводила окрім кадрової політики ще низку інших заходів, що мали прискорити процеси радянізації, в тому числі і колективізації. Так за 3 дні було реалізовано на 101% IV воєнну позику. А були ще V, VI, і VII. Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 3 червні 1947р. збільшувалися податки та норми зборів по зерну, картоплі, сіну, мясу, молоку на 50%, вовні на 100%, а також обмежувалися терміни здачі цих сільськогосподарських продуктів селянами-одноосібниками. Іноді їх змушували виконувати план здачі зерна ще до початку жнив.
Проте чи не основними в 19441948 рр. засобами прискорення темпів колективізації були терор, залякування, побої, виселення селян до віддалених районів СРСР. Твердження радянських істориків про добровільний характер колективізації був нічим іншим які міфом. Селяни західних областей України, які зазнали менших матеріальних втрат під час війни ніж селяни східних областей, мали ще що втрачати. Крім того вони добре знали всі вигоди і принади колективізації, якщо не з власного досвіду, то зі слів численних прохачів зі східних областей УРСР та з Росії.
В одному зі звітів того часу зазначалося: З лютого 1946р. почався масовий наплив населення з Брянської, Калузької, Орловської, Одеської, Полтавської, Київської, Вінницької та інших областей у західні області УРСР, було знято тільки з товарних поїздів 62 400 осіб, а за дві останні декади червня 97 633 осіб. За офіційними даними …врожайність зернових культур в колгоспах республіки впала до 5,8 цнт з 1 га, а в радгоспах до 4,5 цнт… Валовий збір усіх зернових культур у республіці становив у 1946р. 531 млн. пудів, тобто більш ніж в 3 рази менший проти 1940р. Із 26 397 існуючих на той час колгоспів 5,5 тис. не зібрали навіть тієї кількості зерна, яку висіяли. Все це призвело до нового голодомору, про який відкрито заявляли перші секретарі Херсонського, Полтавського та ін. обкомів КП (б) У та ряд голів облвиконкомів, і вже на травень 1947р. було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію (виснаження через недоїдання).
Якщо раніше причини неврожаю пояснювали лише повоєнною розрухою, спекотним літом, то зараз науковці додають ще кілька не менш вагомих причин цілеспрямовану політику радянської влади щодо українського селянства та неефективність і нерентабельність колективного господарювання та позаекономічних примусів селян до праці на землі.
На території західних областей УРСР, попри всі заяви керівництва республіки, застосовувалися ті ж методи щодо колективізації, що і в 2030-х рр. в східних областях. Найбільш поширеним засобом впливу на селян було виселення до Сибіру за звинуваченням в куркульстві, співробітництві з німецькою окупаційною владою, чи у бандпособництві тобто у наданні допомоги ОУН та УПА. Проте й тут можна прослідкувати одну чітку тенденцію: в 19441946 рр., коли ОУН та УПА ще мали досить сил для боротьби з каральними органами, найбільше людей вивозили з рівнинних областей Волинської (28% до всіх вивезених в 1944р. із західних областей УРСР і 22% в 1945р.), Львівської (20,3% і 9% відповідно), Рівненської (25,4% і 18, 6%). В той же час у гірських областях, де каральні органи почували себе менш вільно, і де за словами М.Коваля: …утворилося фактично двовладдя… З дня в день протягом майже десяти років надходили з місць дані про вбивства партійних працівників, вчителів, медпрацівників, господарників, які прибули зі східних областей, про напади на приміщення райвідділів НКВД і НКВС, підпали колгоспних і селянських будівель, зернових пунктів, хлівів з худобою, зриви мобілізації до Червоної Армії, псування колгоспної техніки, телефонного звязку… людей вивозили в 19441946 рр. значно менше. Наприклад з Чернівецької області в 1944р. було вивезено 1,9% всіх вивезених того року із західних областей, в 1945р. 4,6%, в 1946р. 3,3%. Кидається в очі і той факт, що в тих областях звідки вивозили найбільшу кількість людей, було створено найбільшу кількість колгоспів, а найбільш активна колективізація, що припадає на 19471948 рр., збігається у часі з періодом найбільш масової депортації т.зв. куркулів та б?/p>