Китай у середині XVII – на початку ХХ століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
мперії.
Наприкінці XVIII на початку XIX ст. Китай переживав глибоку економічну і політичну кризу. В китайському селі панували голод і злидні. У містах зростала кількість ремісничих підприємств і мануфактур; виникали приватні, із застосуванням найманої праці, прядильні і ткацькі майстерні. Зявлялися залізоплавильні печі, майстерні з виробництва фарфору, велися камяновугільні та лісні розробки тощо. Проте ці процеси, що відбивали нові тенденції в розвитку економіки зародження елементів капіталістичного ладу, мали ще обмежений характер і в цілому мало впливали на руйнування феодальних підвалин економічного ладу. Невдоволення мас антинародним режимом невпинно зростало.
Важливим елементом прояву кризи феодалізму в Китаї було зростання кількості антифеодальних, передусім антиманьчжурських повстань селянських мас, які відбувалися під керівництвом різних таємних товариств "Тріади" на о. Тайвань, "Білого лотосу" на півночі країни та ін. Масовими були виступи пригноблених народів на південному заході та півночі Китаю. Всі ці виступи, як правило, мали місцевий характер, були погано організовані й закінчувалися поразкою, проте вони свідчили про зростання невдоволення китайського народу і назрівання в країні нової загальнокитайської селянської війни.
2. Опіумні війни та утворення тайпінської держави
Відкриття портів, збільшення імпорту європейських товарів, пожвавлення торгівлі свідчили про втягування Китаю в орбіту світового капіталістичного ринку. Почався процес перетворення китайської феодальної держави на напівколонію капіталістичних держав.
Контрибуція, накладена на Китай, і безперервне викачування срібла за ввезений опіум призвели до знецінення китайських грошей. Колосальне зростання цін на срібло спричинили цілковите зубожіння китайських селян і ремісників, яким для сплати податків доводилося міняти мідні гроші на срібні, що різко подорожчали.
Богдихан та його правителі запроваджували все нові й нові податки, сплачувати які вимагалося тільки сріблом. Постійно зростала орендна плата за землю, посилювалася феодальна експлуатація китайських селян. Село зубожіло й занепало. Системи штучного зрошення канали, греблі, дамби руйнувалися. Розливи річок, повені, а в інших місцях посухи призводили до масового голоду. Голодні селяни залишали села, обробляти землю було нікому. Збільшилася еміграція китайців до країн Південно-Східної Азії, на індонезійські острови й інші території.
Особливо погіршало становище народних мас після відкриття китайських портів для ввезення іноземних товарів. Цей крок мав трагічні наслідки для економіки країни. Увіз до Китаю англійських вовняних та бавовняних тканин з 18421845 рр. збільшився приблизно в 3,5 раза.
Увіз іноземних "тюків ситцю" мав у Китаї такі ж згубні наслідки, як і в Індії. Китайські ремесло, мануфактура, домашні промисли сильно постраждали від іноземної конкуренції. Це підірвало китайську економіку і, відповідно, соціальну сферу. Сотні тисяч ткачів втратили роботу. Китайці стали купувати дешевші англійські товари, прирікаючи тим самим на загибель свої власні мануфактури.
Народне обурення дедалі частіше набувало форм заколотів і стихійних повстань. Маньчжури жорстоко розправлялися з повстанцями, проте антиманьчжурський рух не припинявся. Він охоплював усе нові й нові райони. Згідно з китайськими джерелами, протягом 1841 1849 рр. у країні відбулося 110 повстань і заворушень, в яких брали участь як китайці, так і представники інших національностей дунгани, тибетці, мяо та ін.
Здебільшого ці повстання очолювалися таємними товариствами, діяльність яких проходила під гаслами повалення маньчжурської династії, неспроможної відстояти незалежність країни. Найбільш активними серед них були "Тріади" (Саньхе), товариство "Землі і Неба" (Тянь-дихуей), товариство "Трьох крапок" (Саньдяньхуей).
Невдоволення народних мас особливо активно виявлялося на півдні Китаю, у провінції Гуандун і Гуансі, які найбільше постраждали від війни та руйнівних наслідків увезення іноземних товарів. Ці провінції стали вогнищем селянської війни, яка розгорнулася в середині XIX ст. й увійшла в історію під назвою Тайпінського повстання.
Держава тайпінів.
Важливим наслідком "опіумної" війни було виникнення в країні революційної ситуації, розвиток якої привів до того, що імперію Цін потрясло селянське повстання. Його очолили керівники таємного антиманьчжурського товариства "Байманді хуэй" ("Суспільство поклоніння верховному владиці"). Керівником товариства і його ідеологом був сільський вчитель Хун Сюцюань. Товариство проповідувало рівність і братерство, для обгрунтування яких використовувалися деякі ідеї християнства. Кінцеву мету боротьби Хун Сюцюань бачив в створенні "Тайпін тянъго" ("Небесної держави загального благоденствування"), тому його послідовники і почали іменуватися тайпінами. Вони пропагували і здійснювали на практиці ідеї зрівняльного розподілу, які привертали до тайпінів головним чином знедолених людей. Але в їх ряди увійшли і представники торгової буржуазії і поміщиків, привернуті антиманьчжурською спрямованістю руху.
Повстання розвивалося успішно. У 1851 р. повстанці оволоділи окружним центром Юнань і заклали тут основи своєї державності. Було проголошене "Тайпін тяньго", керівник руху Хун Сюцюайь отримав титул небесного царя (тянь ван), царями (ванами) почали іменуватися і пять інших к?/p>