Китаївська пустинь – історико-культурна пам’ятка міста Києва
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
КИТАЇВСЬКА ПУСТИНЬ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА ПАМЯТКА МІСТА КИЄВА
Київ 2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕВІСТЬ КИТАЄВО
РОЗДІЛ ІІ. МОНАСТИРСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ КОМПЛЕКС КИТАЇВСЬКОЇ ПУСТИНІ
2.1 Могильник
2.2 Печерний комплекс
2.3 Монастир
РОЗДІЛ ІІІ. ТАЄМНИЦЯ ПРЕПОДОБНОГО ДОСИФІЯ
ВІСНОВКИ
СПИСОК ВІКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Бажання подорожувати у наш час стає рисою, притаманною дедалі більшій кількості людей. Туризм із привілеїв класу, що відпочиває стає нормою життя більшості населення. Все більше іноземців відвідують Київ. Збереглися писемні свідчення тих, хто побував у Києві в середні віки і їх незабутні враження від його краси. Київ ХІІ-ХІІІ сторіч за часів Київської Русі був одним з головних центрів Європейської цивілізації. Київ приваблював до себе багато паломників, які сходилися сюди, щоб помолитися в церквах та монастирях, відомих у всьому православному світі.
Серед численних памяток історії та культури, що доцільно включати як обєкти до екскурсій по Києву, є Китаївська пустинь (городище ІХ-ХІІІ ст., печерний лабіринт, монастир). З давньої давнини входила вона до переліку особливо значимих святинь Києва. Величчю, таємничістю та красою підкорювала вона численних відвідувачів київських князів і московських царів (тут побували Єлизавета Петрівна та Олександр ІІ), визначних вчених і світочів культури (Т. Шевченка (див. додат. № 4), М. Гоголя, Якопа де ла Флиза), прихожан з усіх кінців світу. Китаєве називали Київський Афон. Але, на жаль, за роки Радянського союзу святиня втратила свою велич та відомість. Отож питання популяризації Китаївської пустині як туристичного обєкту є актуальним і потребує уваги.
Обєкт дослідження: історико-культурні памятки міста Києва.
Предмет дослідження: монастирський архітектурно-ландшафтний комплекс Китаївської пустині.
Мета дослідження. Враховуючи практичну значимість теми ми поставили собі за мету на основі аналізу та узагальнення опублікованих джерел дослідити процес архітектурного і культурного розвитку Китаївської пустині, та визначити тенденції розвитку її як туристичного обєкту.
На всіх етапах написання роботи застосовувалися універсальні методи дослідження. Метод дедукції дозволив визначити предмет дослідження, метод індукції використано у висновках. З числа загальнонаукових методів автор роботи використовував описовий, порівняння та термінологічний аналіз.
Що стосується літератури, то були використані матеріали ІІ Всеукраїнської науково практичної конференції Туризм в Україні: економіка та культура, зокрема результати наукового дослідження Китаївської пустині А.М. Іщенка. Праця українського мистецтвознавця Анатолія Ізотова, присвячена ролі київських зодчих у формуванні Китаївського монастирського комплексу XVIII-початку ХХ ст. Також були використані статті з періодичних видань та інтернет-ресурсів.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕВІСТЬ КИТАЄВЕ
Китаєве розташовано на правому березі Дніпра південної околиці м. Києва за 12 км від Старокиївської гори, за 10 км від Києво-Печерської лаври та 2,5 км від Дніпра. Назва пустині походить, вірогідно, від тюркського Китай (укріплення, фортеця на горі), хоча існує ще одна версія, за якою назва походить від прізвиська князя Андрія Боголюбського Китай, даного йому народом, він мав тут дім для відпочинку та землі. Але вчені більше схильні до першої версії.
Люди селилися в Китаєве ще за часів трипільської культури, а також поселення існувало за доби міді-бронзи та раннього залізного віку.
У IX-X ст. на лівому березі струмка (нині тут озера), що протікав поряд з Китаєве, розташовувалось селище. З середини Х ст. поблизу селища виникає укріплене городище це один з найважливіших оборонних пунктів на півдні Києва. Дослідження Китаєве показують, що це була не звичайна фортеця. За розмірами дитинця та посаду його можна віднести до значних для свого часу міських утворень. Планування Китаївського городища досить своєрідне й належить до так званих складних городищ, оскільки його територію розчленовано балками, ярами, штучними валами та ровами на пять укріплених майданчиків. Вїзд до городища знаходився з північного боку. Через долину Дніпра, що пролягала поблизу Китаєве, попід високими дніпровськими кручами стелився старий шлях від Києва через Китаєве і Пирогів до Трипілля, вітачево й далі на південь.
М.О. Максимович отожнював Китаївське городище з літописним містом Пересічин, що згадується у Київському літописі під 1154 р., цю ж думку підтримав і В.Б. Антонович.
За археологічними розкопками відомо, що з середин ХІІ ст. і до 1240 р. Китаївське городище було у розквіті, мало торговельні звязки з Києвом. У 1240 р. Під час монголо-татарської навали городище та селище було зруйновано й тимчасово припинили своє існування. Це підтверджують й археологічні розкопки цього періоду. За археологічними даними відомо, що найдавнішу територію селища (мис, утворений вигином струмка) було заселено в після монгольську добу друга половина ХІІІ-XV ст.
РОЗДІЛ ІІ. МОНАСТИРСЬКИЙ АРХІТЕКТУРНО-ЛАНДШАФТНИЙ КОМПЛЕК?/p>