Китаївська пустинь – історико-культурна пам’ятка міста Києва
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
иєво-Печерської лаври, посилаючись на грамоту, дану Андрієм Боголюбським Лаврі у 1159 р. Але вже в ХІХ ст. вчені-історики, спираючись, головним чином, на лінгвістичні ознаки, писали, що цю грамоту було підроблено монахами Києво-Печерської лаври.
З XVII ст. Китаєво, ліс до с. Пирогів і пасіка належали Лаврі.
У 1716 р. Київський генерал-губернатором Д.М. Голіциним (роки життя 1665-1737, а перебування на посту київського намісника 1707-1723 рр.) з дозволу печерського архімандрита Іоанікія Сенютовича було збудовано майстром Слумою деревяну церкву в імя Преподобного Сергія Радонєжського чудотворця разом з деревяними келіями для братії. На жаль, жодного зображення церкви, або її описів не збереглося. Цей храм підпорядковувався Лаврі. У 1759 р. Тут зроблено іконостас майстрами лаврської малярської школи під керівництвом Романа.
Але скоро церква Преподобного Сергія Радонєжського стала непридатною й було вирішено збудувати нову церкву камяну. 21 серпня 1763 р. Закладено Троїцьку церкву. Збудовано її печерським архітектором С.Д. Ковніром (1695-1786 рр.) у стилі українського бароко й освячене архімандритом Києво-Печерської лаври Зосимом Валкевичем 28 травня 1767 р., а за Сборником материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей від 1874 р. 24 травня 1767 р.
Оскільки камяне церковне будівництво на Україні у XVIII ст. активно повторювало форми деревяних церков, то можна зробити припущення, що зведена на місці церкви Сергія Радонежського церква в імя Святої Живоначальної Трійці, у первісному своєму плані, а, можливо, і в зовнішньому вигляді скоріше за все могла відтворювати попередню деревяну, вочевидь тридольну, з бічними вівтарними прибудовами. На користь цього припущення також вказують віднайдені в архівах ранні плани церкви, її описи. У плані церква повторює традиційний чотирьох стовповий, трьохнефний храм, увінчаний пятьма оригінальної форми двоярусними банями, що поставлено по повздовжній і поперечній осі так, як в українських деревяних церквах.
Збудована церква в трьох престолах: перший життєпочаткової трійці, другий справа Сергія Радонєжського, треій зліва Дмитра Ростовського. Південні та північні портали церкви прикрашено восьмигранними колонами зі стилізованими іонічними капітелями, ліпним орнаментом і сюжетними зображеннями. Церкву було прикрашено на пожертвування ієросхимонаха Тимофія наглядача печери Преподобного. Орієнтовно в цей час біля входу до печери було збудовано деревяну каплицю та церкву Трьох Святителів (не збереглися) Лукою колишнім архімандритом Києво-Печерської лаври й освячено преподобним Іларіоном Григоровичем чином святішого Синоду. Цю церкву поставлено на місці раніше збудованої деревяної церкви князем Д.М. Голіциним, що згоріла.
На початку 80-х років ХІХ століття настоятель Китаївської пустині ігумен Герасим звертається до Духовного Собору з проханням розширити церкву Святої Трійці, обґрунтовуючи це великою кількістю братії, яка налічувала близько 150 ченців (не враховуючи при цьому прочан). Цю побудов в 1892 році виконав єпархіальний архітектор В. Ніколаєв усього за півроку, внаслідок чого надати всебічну оцінку архітектурним особливостям храму в версії С. Ковніра сьогодні доволі складно. Так, наприклад, втрачений парадний західний портал, розтесані первісні отвори вікон, здійснена прибудова на бічних фасадах контрфорсів, а головне проведена добудова нартексу завдовжки 6 сажнів у звязку з потребою фізичного збільшення внутрішнього простору докорінно змінили художній образ памятки. Уявлення тогочасних господарів монастирських осередків про благоліпне і вимоги бережливого ставлення до історично-художньої вартості памятки не завжди збігалися, і вирішальними були, та й досі залишаються, цю хвилинні інтереси.
Пустинь продовжувала розбудовуватись у ХІХ на початку ХХ ст.
Протягом 1829-1837 років архітектором І. Богдановим була зведена дзвіниця за проектом архітектора А. Меленського. Побудова здійснювалася відносно швидко, бо вже в 1835 році необхідно було шпиль колокольни оправить белым железом, ярусы и верх колокольни покрыть чёрным железом под покраску (ЦДІА України. Ф.128. Оп. 1. Заг., спр. 1753). В 1838 році годинникових справ майстер Івін Данцир ремонтує годинник, який нібито вже здавна був у Китаївській пустині, та розміщує його на третьому ярусі новозбудованої дзвіниці. Паралельно з проведенням ремонту годинника, для нього було виготовлено два мідних дзвони, один з яких сповіщав півгодини, а інший годину.
Збудована в сталі ампір, який А. Меленський широко застосовував у Київських спорудах, дзвіниця після Троїцької церкви стала головною домінантою Китаївського комплексу так само, як дзвіниця І.-Г. Шеделя (1731) для Києво-Печерської лаври. Але на відміну від останньої через неї вів парадний вхід до пустині, орієнтований на західний портал Троїцької церкви.
Китаєво неодноразово привертало до себе увагу художників, зокрема Т. Шевченка, Д. Де ля Фліза, В. Орловського, В. Кричевського. На панорамному полотні В. Орловського Дніпро (1882) (див. додат. № 8), що зберігається в Таганрозькій картинній галереї, дуже добре видно, як церква з дзвіницею органічно вписувалися у ще не спотворений сучасною промисловою та житловою забудовою епічний краєвид з безмежною широчінню Дніпра і високим, зарослим густим лісом правим берегом над ним.
Парадоксально, але саме знищення дзвіниці більшовиками у 30-х роках ХХ століття дає можливість сьогодні повною мірою відчути містобудівне чуття і смак А. Меленського та І. Бо