Історія створення та діяльність Української повстанської армії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?мецьких настроїв серед населення. У Галичині нацисти робили спроби загравати з українським населенням, намагаючись протиставити українців полякам. 1942 43 рр. саме польський визвольний рух становив головну небезпеку для німецького режиму, тому українцям було дозволено створити Український центральний комітет у Кракові та Український крайовий комітет у Львові, мережу українських допомогових комітетів, згодом оголошено набір до дивізії “Галичина” (у планах було створення дивізії “Карпати”). Окрім того, культивувався міф про споконвічне германофільство галичан і про їхній німецький ультра-лоялізм, що знижувало активність місцевого населення.
(Говорячи про українські збройні формування часів другої світової війни, не можна обминути увагою дивізію “Галичина” збройну частину при СС (“Ваффен СС Дивізія”), яка воювала на боці вермахту. Тим більше, що офіційна Радянська історіографія до сьогоднішнього дня ілюструє на її прикладі “зрадницьку суть українського буржуазного націоналізму”.
Взагалі історія виникнення та діяльності різних військових зєднань, які формувалися з народів, що зазнали сталінського рабства і воювали проти Радянського Союзу на боці Гітлера, надзвичайно складна. Першою такою бойовою одиницею у склад і фашистського вермахту був пятий полк Донських козаків, котрий як 436 батальйон піхоти Червоної Армії нараховував 77 офіцерів, 1 799 сержантів і рядових. Цей полк перейшов до німців у серпні 1941 р. на чолі із своїм командиром майором І.Н.Кононовим. Найчисельнішою була “Русская Освободительная Армия” (РОА), яка нараховувала близько 800 000 осіб. Нею командував колишній радянський генерал А. Власов. Друга за чисельністю “Русская Освободительная Народная Армия” (РОНА) під проводом генерала М. Камінського, що налічувала 20 000 бійців, була створена наприкінці 1941 на початку 1942 р. Пізніше вона отримала назву СС “Штурмбригада” і “прославилась” своїми жорстокостями у придушенні Варшавського повстання. Недарма командуючий варшавськими повстанцями генерал Бур-Коморовський, підписуючи угоду з німецьким командуванням про капітуляцію своїх частин, домагався, щоб польських полонених не конвоювали солдати Камінського. У 19421943 рр. ще одна Естонська і Латиська дивізії були включені до частин СС, хоча німці і не вважали їх есесівцями. Були також подібні формування, до яких входили представники інших республік.
Головний мотив, який спонукав всі ці військові зєднання воювати на боці Німеччини, був один ненависть до сталінської імперії. Про це відверто заявляли на судовому процесі А. Власов, Ф. Трухін та інші командири РОА. Вони не заперечували співробітництва з німцями, але й не визнавали себе зрадниками своєї Батьківщини. Тому-то суд над власівцями мав закритий характер. Їх повісили після жорстоких катувань, не добившись вигідних для Сталіна зізнань.
Як відомо, формування дивізії “Галичина” розпочалося у 1943 р., коли стало зрозуміло, що Німеччина війну програє. Певні політичні кола середовища мельниківців вважали, що, опинившись перед загрозою червоного нашестя, Україна повинна створити регулярну національну армію, яка б тимчасово стала під німецький прапор, а у випадку, коли США та Великобританія почнуть війну з СРСР, була здатна, маючи вишкіл, в союзі з арміями цих держав вибороти незалежність Батьківщині.
Організатори дивізії “Галичина” професор В. Кубійович та колишній сотник Української Галицької Армії Дмитро Паліїв посилались на досвід січових стрільців, які до слушного часу воювали на боці Австро-Угорщини, а відтак створили кістяк армії ЗУНР.
Певна частина української молоді піддалась на таку агітацію. До того ж, незважаючи на проголошуваний принцип добровільності, молодь була поставлена перед дилемою: або їхати на примусову працю до Німеччини, або записуватись до дивізії.
Відступаючи, німецька армія відчувала потребу у поповненні. У своїх планах фашисти відводили дивізійникам роль гарматного мяса. Зрештою, так воно і сталось. 27 липня 1944 року 11-тисячна дивізія “Галичина” під Бродами в першому ж бою була розгромлена радянськими військами, втративши близько половини особового складу. Три тисячі вояків дивізії пішли в ліси і обєдналися з УПА.
ОУН Бандери, яка здійснювала політичне керівництво Українською Повстанською Армією, від самого початку вкрай негативно ставилась до створення дивізії “Галичина”. Воюючи проти всіх окупантів, українські повстанці були безкомпромісними. Головна команда УПА накладала заборону на ведення переговорів з німцями, видавши з цього приводу документ. 7 лютого 1944 р. командира одного з відділів УПАПівніч А. Антонюка-Сосенка, який порушив цю заборону, військовий суд засудив на смертну кару.)
У Галичині ОУН могла розраховувати лише на створення не чисельних груп, які навіть не декларували (з тактичних міркувань) своєї приналежності до організації, а виступали під назвою Українська народна самооборона чи Самооборонні кущові відділи (СКВ). Загальне командування відділами здійснював поручник Олександр Луцький (псевдонім “Андрієнко”).
В ніч з 10 на 11 березня 1943 р. невеликий відділ УПА напав на фабрику у с.Оржева, де знаходилася велика кількість зброї та амуніції. Було знищено близько 60 німців. В бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців. 2 квітня 1943 р. загони УПА захопили м. Горохів. Німці в паніці відступили. Вранці 4 квітня 1943 р. повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943 р. відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 воро?/p>