Історія села Порик
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
? і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді у різних справах. Вони могли, за власним бажанням, брати участь в органах громадського самоврядування, переходити в інші стани, вступати до навчальних закладів, на службу тощо. Але ставши вільними, селяни залишалися нижчим станом. Вони сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину, не були аж до 1904 р. вільні від фізичних покарань. Протягом девяти років після оголошення реформи селяни не мали права відмовитися від наділу, а значить залишити село. Потрібно було вийти з сільської общини, вихід же з неї був утруднений різними обмеженнями. При скасуванні кріпосного права поміщики були зобовязані відвести селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитись. Розмір наділу визначався добровільною угодою між поміщиком і селянами. На Україні, де поміщики хотіли залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були малі. При цьому поміщик сам визначав, де дати наділ, що, по суті, прирікало селян на отримання гіршої землі. В селянський наділ, як правило, не включалися ліси. До укладення викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасово зобовязуваними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності - оброк чи панщину. Категорія тимчасово зобовязаних селян була ліквідована лише через 20 років. Несподівані обставини царизм внести корективи в закон про селянську реформу на Правобережній Україні. Там черговий раз вибухнуло польське антиросійське повстання. Прагнучи знайти опору серед місцевих українських селян, царський уряд пішов на деякі поступки у земельному питанні. У цьому районі селянам землі навіть прирізали, тобто додали деяку частину до тієї, якою вони користувалися раніше, і скасували тимчасово зобовязаний стан.
Місцеве положення реформи скорочувало і зменшувало селянські наділи. Всього селяни Поділля отримали 681 тис. десятин землі, що становило 38% загальної кількості землі. За десятину садибної землі треба було заплатити 84 крб., а за польової - 55 крб. Садибну ділянку землі селянин міг викупити в будь-який час, але тільки тоді, коли не мав недоїмок. Польовий наділ селянин міг викупити тільки за згодою поміщика, але в той же час поміщик мав право примусити селянина перейти на викуп. Всього викупні платежі за весь пореформений період в краї становив 87,4 млн. крб. При визначенні суми в основу було вкладено не ринкову ціну землі й прибутку, а розмір тогочасних повинностей селянина у поміщика. 80% потрібної суми держава давала селянам ніби в борг, складаючи її за них поміщикам. Протягом 49 років селянин повинен був повернути державі її позику з відсотками. Стягнення з селян викупних платежів припинилося лише у 1906 р. Ось як облагодєтєльствували селян імперії і подільських в тому числі, до реформи на Поділлі на одну ревізьку душу припадало 5,5 десятин землі, а після неї - 2,2. Процвітали на селі відробітки, кабола, різного роду повинності.
У рік проведення реформи Клітища належали Діонісію Івановському, а Соломірка входила до державних володінь. В маєтку Івановського було проведено реформу, як проводилась на Україні і Поділлі зокрема. Але лише в 1871 р. Феліція Івановська, яка отримала по заповіту це село від свого чоловіка Діонісія, що помер 23 січня 1869 р. у французькому місті Тієр, склала акт. За цим актом селяни, право на яких було закріплене за Феліцією у 1870 р. Літинським повітовим судом, отримували 1500 десятин землі, за це вони повинні були виплатити поміщиці протягом 49 р. 39 000 крб., 70 коп., щорічно роблячи внесок у розмірі 2500 крб. В 1863 р. в Клітищах була побудована церква св. архангела Михаїла з дерева, з камяною дзвіницею. Цю церкву в 1863 р. купив поміщик Івановський за власні кошти у сусідньому селі Курилівка. Священиками при цій церкві були Андрій Ковальський; прослужив 36 років (1784-1820 рр.), інший - Миколай Рудницький, що прослужив 32 роки (1844-1876 рр.). В 1864 р. при церкві відкрита школа грамоти. Соломірка будучи в держаних володіннях була у більш вигідних умовах. Слідом за скасуванням кріпацтва була проведена реформа державних селян, які в Україні становили понад третину всього селянства. У 1866 р. у власність державних селян перейшли значні земельні масиви. Платежі за ці масиви були визначені для державних селян порівняно менші, ніж кріпакам. Таким чином, селяни Соломірки отримали кращі економічні умови для свого розвитку. Серед населення цього села почали зявлятися заможні господарі, які мали великі землі і брали в допомогу за господарством своїх односельців. Але розвиток села був під контролем уряду і зариватися було тільки на шкоду селянину. У Клітищах життя хоч і змінилося, виникли багато самостійних господарств, але усе знаходилось під контролем Івановської. Селяни влазили у борги до поміщиці, за неможливість сплатити відкупних, і цим знову ставали кріпаками, якими були до 1861 року. Часто, коли селянин працював на панському полі, вітри й дощі знищували його власний урожай. Крім цього поміщиця в рахунок виплати платежів змушувала селян корчувати ліс, ремонтувати її маєток, чистити ставки, як у Клітищах, так і у сусідньому селі Курилівка, яке було її власністю і де знаходився її двір. Феліція Івановська же дбала про освіту селян свого маєтку. У Соломірці ще у 1860 р. побудована церковна школа для мирян, а у 1871 р. над церквою, побудованою ще в 1784 р., надбудована дзвіниця, крита жерстю.
Завдяки реформам адміністративно-політичного управління, які було здійснено у 60-70 рр. ХІХ ст. з метою пристосування країни до нових умов соціально-економічного розвитку, які виникли післ?/p>