Історія села Порик
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
арі форми господарювання не відповідали вимогам часу, а нові поміщики впроваджувати не наважувалися. Сільське господарство опинилося у важкому перехідному стані, який називається кризою. Криза була провісницею великих змін в Україні.
В цілому нова влада застала на подільських землях сільське господарство, основи якого становила кріпосницька праця, яке було малопродуктивним. Панівною в землеробстві залишалась відстала за своїм характером система - здебільшого з неправильним чергуванням озимих, ярих та пару, недостатнім угноєнням полів. Як свій наділ, так і землю поміщика селяни обробляли власним плугом, зерно сіяли в основному вручну, збирали врожай серпами і косами, обмолочували ціпами. Недосконале сільськогосподарське знаряддя, нестача у селян тягла, стихійні лиха (посухи, заморозки тощо) зумовлювали низьку врожайність. Разом з основними польовими роботами селян примушували обробляти сади й городи поміщиків, охороняти їх маєтки, споруджувати ставки і греблі, перевозити своїми кіньми чи волами поміщицькі товари на ярмарок. Як і раніше, селяни повинні були при носити на панський двір курей, гусей, ягоди, горіхи, полотно. Але в умовах посиленого розвитку товарно-грошових відносин поміщики вимагали від кріпаків, щоб ті так само їм ще й певні суми грошей.
Саме такі економічні принципи діяли у першій половині ХІХ ст. у Клітищах і Соломірці. В 1817 р. Соломірка була подарована в довгорічну оренду раднику Голохвостому, який уступив свої права на володіння поміщиці Яновській, яка через деякий час передала Соломірку до імператорської казни. В цей же рік власником Клітищ стає пан Діонісій Іванівський, а Клітища за його життя в 40-х роках ХІХ ст. приписують до приходу Соломірки Поміщики Яновська і Іванівський були поляками, а на той час імперська влада надавала нових привілеїв поміщикам і захищала старих польських власників маєтків. Поміщики одержали право без суду і слідства відправляти непокірних кріпаків у Сибір на заслання і каторги. Бунтівників віддавали у рекрути. В другій чверті ХІХ ст. Соломірка була передана у володіння поміщику Будзішевському, при якому жила девица благородного шляхетного урождения Агнісія Ядзішевська. З Агнісією обвінчався в місцевій церкві благородный дворянин Іван Кокенкі. Через деякий час Кокенкі зник і губернські власті дали запит про нього. Явку (інформацію) про нього дає священник Хмільницького приходського костьолу Василій Кульчинський 31 березня 1834 року.
Царизм вжив деяких заходів щодо певного упорядкування виробничих взаємовідносин між поміщиками і кріпаками, аби хоч якось розрядити напруженість, що створилася між ними, що загрожувала існуванню кріпосницького ладу. На Правобережній Україні, де кріпосницький гніт поміщиків був найбільш нещадний, царські власті протягом 1847-1848 рр. провели так звану інвентарну реформу. У кожному поміщицькому маєтку запроваджувалась інвентарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосницьких повинностей. Але визначав їх сам поміщик, земельна власність якого залишалась недоторканою. Селяни ж побачили в цьому ще одну спробу законодавчо увічнити кріпосницькі відносини і виступали проти інвентарної реформи. Запроваджувати її царським властям вже довелося силою.
Щоб збільшити прибутковість своїх господарств, поміщики посилювали експлуатацію селян за рахунок збільшення норм панщини або розширення своєї ріллі за рахунок відібраних селянських наділів. На середину ХІХ ст. площа під посіви пшениці, ячменю, жита, вівса на Поділлі зросла майже у два рази. В 40-50-х рр. поміщики засівали пшеницю на 2/3 частині поля, відведеного під озимі. Якщо на початку ХІХ ст. поміщицькі господарства намолотили 5140 тис. четвертей зерна, з яких 36% продали, то у 1854 р. із зібраних на продаж 621395 четвертей товарного хліба, вони вивезли за межі губернії 60% хліба
Товарно-грошові відносини проникали і в селянські господарства, але значно повільніше ніж в поміщицькі. В Подільській губернії ревізьку душу припадало всього всередньому 1,23 десятини землі. При тодішніх умовах обробітку поля такий наділ ледве міг прохарчувати селянську сімю. За даними 1843 р. на Поділлі із зібраних 5475239 четвертей хліба 51,5% належало поміщикам і 48,5% - селянам. Отже, на одне поміщицьке господарство в середньому припадало 545 четвертей хліба, а на селянське - 2 чверті. Зрозуміло, що у своїй більшості селянські господарства не тільки були спроможними продавати хліб, але й самі часто-густо його прикупляли. На Поділлі важливого значення також набрало тваринництво. Тільки у поміщицьких мастках у 40-х роках налічувалося понад 300 тис. тонкоруних овець, тисячі голів ВРХ та коней. У кожному повіті було неменше десятка кінних заводів. Був кінний завод і у Соломірці, де вирощували рисаків орловської породи. На середину ХІХ ст. вирощували свиней у клітинах і Соломірці для потреб панського маєтку Іванського, який використовував великі простори степової місцевості навколо села. Загалом на одне селянське господарство в цей час припадало 5-6 голів різної худоби.
Найбільш значні оперативні прибутки поміщики одержували від будівництва ґуралень, броварень, млинів. У Соломірці поміщик Будзішевський будує водяний млин і шинок, куди ідуть селянські кровні гроші і праця. Діонісій Івановський будує на місці старої винокурні у Клітищах нову ґуральню, ліс для якої возять з-за ріки з с. Курилівка, яке належало брату Діонісія - Касперу Івановському. На середину ХІХ ст. на Поділлі діяло 878 винокурень, які виробляли до 405000 відер горілки н