Історія єкономічної теорії
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
?му?
Гіпотеза про здійснення революції в галузі економічної науки на терені
постсоціалістичних країн передбачає прийняття парадигми розвитку науки Т.
Куна. Однак існує ще одна площина проблеми переходу до нової парадигми,
тобто концептуальної моделі постановки та розвязання проблем
історико-економічної науки. Виявляється, що існує свобода вибору у межах
загальної парадигми розвитку науки конкретних парадигм щодо історії
економічної думки. Йдеться насамперед про релятивістський і
абсолютистський підходи до вивчення історії. На думку професора М. Блауга,
релятивіст розглядає кожну окрему теорію, висунуту в минулі епохи, як
більш чи менш точне відображення тодішніх умов кожна теорія, по суті,
однаково виправдана у власному контексті. Абсолютист стежить тільки за
строго інтелектуальним розвитком предмета, який він розглядає як
неухильний прогрес від помилки до істини. Релятивісти не можуть
класифікувати теорії різних періодів у термінах “краще” чи “гірше”;
абсолютисти не можуть утриматися, щоб не зробити цього. Майже кожного
історика економічної думки можна віднести до того чи іншого полюсу
своєрідного континууму підходів до теорій минулого [4]. Отже, реально
існує множинність підходів до вивчення історії економічної думки, свобода
їх вибору і дискусія з приводу такого вибору.
Зрозуміло, що кожен з підходів має свої переваги й недоліки. Парадигма
релятивістів дає змогу дослідити та викласти економічні теорії у їх
історичній неповторності, у контексті їх виникнення та розвитку, розкрити
їх специфіку. Як приклад, М. Блауг звертає увагу на те, що класична
економічна теорія була такою ж макро-, як і мікроекономікою; неокласична
теорія була вже лише мікроекономікою; макроекономіка знову віднайшла себе
з допомогою Кейнса і протягом десятиліття фактично замінила
мікроекономіку. Сумнівно, щоб подібні драматичні зрушення фокусування
пояснювалися лише через терміни інтелектуальних сил, як це схильні
стверджувати абсолютисти [4]. З релятивістської точки зору, цінність
подібних сумнівів особливо зростає з урахуванням того факту, що сам М.
Блауг прибічник абсолютизму. Недоліком релятивістського підходу є те, що
він не дає змоги простежити за внутрішньою логікою виникнення та розвитку
економічної теорії, провести грунтовний порівняльний аналіз різних
концепцій економічної думки.
Коридор вибору розширюється також за рахунок визначення та дотримання
певного напряму економічної науки, з позицій якого трактується й
оцінюється історія різних економічних теорій. Адже відомо, що світова
економічна думка відзначається множинністю альтернативних теорій, шкіл,
напрямів. Проте існують певні традиції. Представники
інституціонально-соціального напряму виступають зазвичай з релятивістських
позицій (Р. Хейлбронер. “Філософи світу. Життя, часи та ідеї великих
економічних мислителів” (3-е вид., 1968); Дж. К. Гелбрейт. “Історія
економічної науки: минуле як теперішнє” (1989); У. Дж. Семюелс. “Історія
економічної думки як інтелектуальна історія” (1974)). Слабкіше виражений
звязок з релятивістським підходом у представників інших напрямів сучасної
економічної думки. Американські історики-економісти Дж. Шпенглер, А. Чолк,
К. Гудвін вважають, що після останньої третини ХІХ ст. у прибічників
різних напрямів економічної теорії посилюється абсолютивістське тлумачення
історії економічної науки. Але хоч би яким було це тлумачення, перехід на
нові парадигми вимагає грунтовного вивчення усіх течій світової
економічної думки, їх перехресної наукової критики, макро- і
мікрорівневого, позитивного і нормативного підходів тощо. До того ж не
виключена поява нових теорій, шкіл, синтез попередніх.
Національне і міжнародне: проблема поєднання
Освоєння нової парадигми потребує висвітлення в історії світової
економічної думки історії розвитку вітчизняної науки. Навіть у нинішніх
навчальних курсах історія української економічної думки розглядається, по
суті, відірвано від світової і тим самим мимоволі створюється хибне
уявлення про її нібито периферійний (“хуторянський”) характер (поза
основними школами та течіями світової економічної науки). Грунтовне
дослідження та висвітлення відповідних питань становлення і розвитку
національної економічної науки у межах розділів, присвячених аналізові цих
течій, в органічному звязку з генеральними тенденціями їх розвитку дало б
змогу зняти це непорозуміння. Проте головним завданням залишається
піднесення наукового рівня досліджень історії, становлення та розвитку
різних галузей вітчизняної економічної думки (політекономії, статистики,
фінансів та ін.). Тут можливі оригінальні знахідки, до яких варто віднести
думку відомого українського вченого-економіста, проф. Київського та
Харківського університетів Г. М. Цехановецького (18331898) про уявність
суперечності різних концепцій цінності (вартості) товарів. Ще у 1859 р.
він писав: “У поняття цінності входять поняття і праці, і корисності.
<