Історія воєн у Швеції в XVII столітті
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
вся сумнозвісний шпіцрутен. Але дорога до перемог на полях битв Густав II Адольф вважав за краще прокладати не трупами своїх солдатів, а перевагою у вогневих засобах і маневреності над противником. Шведський король став автором передової у той час лінійної тактики, яка дозволила йому одночасно застосовувати в бою максимальну кількість вогневих засобів і, як правило, залповий вогонь. Не випускав з уваги Густав II Адольф такі важливі для майбутньої перемоги аспекти, як завчасна підготовка театру військових дій, організація передових баз, централізоване забезпечення військ із складів.
Для його полководницького мистецтва характерні сміливі марші на значні відстані, умілий стратегічний маневр зосередження максимуму сил до місця бою, взаємодія в бою між різними родами військ. З початком вторгнення шведського короля Густава II Адольфа до північної Німеччини почався другий період в Тридцятирічній війні. Росія допомагала Швеції тим, що поставляла на пільгових умовах зерно і настільки необхідну для виготовлення пороху селітру. Французький уряд платив щорік 1 мільйон ліврів на утримання армії. Густав II Адольф, виступаючи в ролі рятівника постраждалих від "реституції" протестантських князів, висадив в липні 1630 року свою армію в кількості 13 тис.(за іншими джерелами 16,5 тис. чол) воїнів. [1, c. 227]
Ця порівняно нечисленна армія володіла високими бойовими якостями. Вона полягала в значній своїй частині не з найманців а з вільних шведських селян, була добре озброєна і екіпірована, привчена до строгої військової дисципліни і загартована в боях. На озброєнні шведської армії була вогнепальна зброя, по своїй потужності в три рази що перевершують зброю противника, і полегшені "шкіряні" (у шкіряних чохлах) гармати, які можна було легко перевозити і швидко встановлювати на нових позиціях. Густав Адольф був видатним полководцем свого часу, майстерно застосовував тактику маневреного бою і вигравав битви навіть проти чисельно перевершуючих противників.
Густав Адольф прагнув підтримувати в армії сувору дисципліну. З імям цього великого полководця повязаний винахід і введення в армії покарання шпіцрутенами. Винного протягали або проганяли крізь буд між двома шеренгами солдатів, з яких кожен зобовязаний був завдати удару палицею по спині злочинця. Введення цій, по суті, страті було замасковано Густавом Адольфом гучними словами: "Рука ката ганьбить солдата: солдат, покараний катом, не може продовжувати службу в рядах військ; товариська ж рука солдата не ганьбить, і тому для солдата, що провинився, якому належить нести подальшу службу, і вводяться шпіцрутени". Густав Адольф провів і серйозні тактичні реформи. Піхота Густава Адольфа будувалася неглибоко, лише в 6 шеренг, кавалерія в 3 шеренги. У піхоті Густава Адольфа кількість мушкетерів дорівнювала двом третинам, а пікінерів однієї третини.
Протягом Тридцятирічної вони пікінери поступово зовсім зникли. У комплектуванні кавалерії також вироблені були зміни. Шведська кіннота отримала сповна одноманітне комплектування, зявилася вже сповна регулярною кавалерією і порвала з чисто пістолетною тактикою, пануючою на початку XVII ст Густав Адольф зажадав від своєї кавалерії справжньої атаки; лише вершники перших двох шеренг отримали право разів вистрілити з пістолета.
Основним же знаряддям атаки ставав палаш. Кіннота Густава Адольфа не формувалася в окремі великі маси, а розподілялася по фронту упереміш з піхотою. Такий розподіл викликався, переважно, відсутністю багнета у мушкетерів, зникненням пікінерів і, як наслідок, нездатністю піхоти до наступального рукопашного бою. Піхота все більш спеціалізувалася на вогні. Щоб ще більше підсилити її вогневу дію, Густав Адольф ввів багаточисельну легку артилерію, у вигляді батальйонних гармат. У цю епоху артилерія була ще не дуже добре пристосована до ведення польової битви і оперативного використання. Вона перевозилася, і як обоз, цивільними прийомами транспортування. Хоча артилерійська техніка вже в 1512 році під Равеной, показала себе на достатній висоті, артилерія в польових битвах грала більш ніж другорядну роль. Шведський король виучив свою піхоту обслуговуванням батальйонних знарядь і, щоб їх маневри на полі битви не залежали від цивільних обозних, сконструював особливо легку матеріальну частину. [1, c. 254]
Шведська піхота на полі битви обходилася без коней, тягаючи за собою на лямках батальйонні гармати. Шведська армія будувалася в дві лінії. Бойовий порядок значно розповзався по фронту; сучасники бачили в нім не стільки активні властивості, як оборонні: Густав Адольф створив з людей непорушну живу стіну. У тих випадках, коли шведська піхота, як під Брейтенфельдом, перебудовувалася в буд з трьох шеренг, щільність бойового порядку виявлялася 6 чоловік на 1 крок по фронту. Окремі роди військ знаходилися в щонайтіснішій взаємодії.
Не дивлячись на практично постійні війни. Швеція характеризувалася перш за все великою кількістю сільського господарства, а тому селянське населення, яке найчастіше складало більшість населення всієї країни. Обовязки по обороні країни несе все доросле чоловіче населення Швеції, що підрозділяється в цьому стосунки на дві частини: 1) основне військо (Stammanskap) і 2) ополчення (Vіrnpliktige).
Основне військо (армія і флот) складається все з добровольців частиною з так званих земських рекрутів, частиною з навербованих мисливців (гарнізони), частиною з добровольців. Земська рекрутчина веде початок саме з XVII століття, коли дея