Іслам як монотеїстична релігія
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?ш), яке мешкало тут, здобувала для себе багато прибутку із торгівлі. В Мецці виник релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення та культові предмети різних арабських племен. Були в Аравії і поселення іноземців, наприклад, іудейські та християнські общини. Люди різних мов та релігій спілкувались між собою, вірування їх впливали одне на одне. В IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, бо торгові дороги посунулись на схід в Сасанідський Іран. Це порушило економічну рівновагу, яка трималась століттями. Кочівники, які втратили прибуток від караванного руху, почали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Виросла необхідність в землі, посилились сутички між племенами. Стала відчуватися потреба в об`єднанні. Це одразу позначилося на ідеології: виник рух за злиття племенних культів, за вшанування єдиного Бога Аллаха, тим більш, що євреї і християни давали арабам приклад монотеїзму. Серед арабів виникла секта ханифів, які вшановували єдиного Бога. В таких умовах і розгорнулась проповідницька діяльність Мухаммеда, яка цілком відповідала суспільній потребі. В його проповідяї, власне не було майже нічого нового, якщо порівнювати з релігійними вченнями християн, іудеїв, ханифів: основне у Мухаммеда – сувора вимога вшановувати тільки єдиного Аллаха і бути покірним його волі. Свідчить Аллах, що немає божества, окрім нього, і янголи, і ті, хто має знання, стійкі в справедливості: немає божества окрім нього, величного, мудрого! Воістину, релігія перед Аллахом – іслам... (3:16-17). Спочатку проповіді Мухаммеда зустріли з недовірую, навіть ворожістю, особливо вороже ставилися до них ватажки його власного племені корейш. Торгова знать побоювалась, що припинення культу староарабських племінних Богів підірве значення Мекии як релігійного, а отже і економічного центру. Мухаммед з його прихильниками мусив втікати з Мекки: ця втеча (хиджра), яка відбулася в 622 році н.е., вважається мусульманами за початок особликого літочислення (мусульманська ера). В землеробському оазисі Медині (Ятриб) Мухаммед знайшов більш сприятливий грунт для пропаганди: мединці суперничали та ворогували із мекканською аристикратією і були ріді виступити проти неї. Мухаммеда підтримали декілька місцевих племен, він намагався спертися навіть і на єврейські общини. Коли в Мухаммеда було вже достатньо прихильників, він в 630 році захопив Мекку. Мекканські корейші були змушені приняти нову релігію. З об`єднанням арабських племен, які одне за одним примикали до нового вчення, значення Мекки як національно-релігійного центру ще більш виросло. Корейшитська знать, яка спочатку вороже ставилась до мусульманського руху, тепер визнала за благо примкнути до нього і навіть рух. На момент смерті Мухаммеда (632 рік) нове віровчення було ще не зовсім сформованим. Основні його положення можно взяти з Корану, не дивлячись на всю хаотичність цієї книги. Пізніше вони були розвинути мусульманськими богословами. 2.2. Догматика ісламу Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що є тільки один Бог – Аллах; що Мухаммед був його посланником-пророком; що до нього Бог надсилав людям й інших пророків – це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Іісус, але Мухаммед вище за них; що існують янголи та злі духи (джинни; вони прийшли в іслам із давньоарабських вірувань і не завжди можуть бути злими, вони також знаходяться під владою Бога і виконують його волю); що в останній день світу мертві воскреснуть і всі отримають по заслугам за свох діла: праведні, ті, що шанують Бога, будуть насолоджуватись в раю, а грішні та невірні горіти в геєнні; і накінець, що існує божественне приречення, бо Аллах кожній людині вже назначив її долю. Аллах зображується в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то вибачає їх, одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський та тристиянський Боги, Аллах вже заздалегідь призначає одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших – до гріхів та загробних мук. Тим не менш в Корані, як і в Євангелії, Бог часто іменується милостивим, добрим тощо. Найважливіші якості Аллаха – це його могутність та велич. Тому найважливіший догматичний і моральний припис в Корані – це вимога повної та безперечної покірності людини волі Аллаха. Догматика іслама проста, також простими є і його обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного: обов`язкова п`тиразова молитва кожен день в певні години (намаз); обов`язкове омовіння перед молитвою і в інших випадках; податок (занят) на користь бідних; обряд обрізання (сенегат); один раз на рік – місячний піст (ураза, в десятому місяці – рамазані); паломництво (хадж) в священне місто Мекку, яке правовірний мусульманим має по можливості виконати хоч один раз в житті (якщо він не хворий і має кошти здійснити обряд). Окрім намазу існують і інші види спілкування мусульман з Богом, дуа – молитва, що містить якесь конкретне прохання до Аллаха; маулід - подячна або поминальна молитва, нічні молитви під час посту. Кожен із цих приписів, не зважаючи на те, що вони самі по собі не є такими вже тяжкими та нездійсненними, може бути не виконаним або послабленим у скрутних випадках. Вода для омовіння може бути замінена піском, пилом; дотримання посту не є обов`язковим для хворих, для мандрівників, для тих, хто бере участь у бойових діях; вони можуть і повинні відпоститися пізніше ту ж саму кількість днів або сплатити певну сумму грошей (чи