Інституційні чинники розвитку національної економіки
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
ення контрактів та розвязання конфліктів у випадках непередбачуваних ситуацій ех роst.
Наступним ключовим моментом аналізу функціонування інститутів в Україні є інститут приватної власності. ЗаДж. Хіксом, основною потребою, яка є характерною для торгівельної економіки є потреба у захисті власності і її потрібно розуміти не стільки як захист власності від насильства, скільки необхідністю чіткого визначення прав власності. Хоча можна гіпотетично спробувати скласти контракт, в якому начебто передбачити усі прогнозовані проблеми, що можуть виникнути під час супроводження процесу контрактації. Але у реальному житті зробити це майже неможливо, особливо, коли маємо справу з систематичними і активними трансакціями. Тому виникає необхідність у функціонуванні контрактних правових або квазіринкових інститутів.
Взагалі до прав власності, які є одними з ринкових інститутів, що знижують невизначеність у взаємозалежностях і взаємовідносинах відносять:
- право на володіння ресурсом, яке виключає доступ до нього інших і дає можливість здійснювати виключний контроль;
- право використання, тобто особисте користування ресурсом;
- право розпорядження можливість особисто прийняти рішення: яким чином використовувати ресурс;
- право на прибуток від застосування ресурсу;
- право на залишкову вартість, що дозволяє споживати, змінювати або знищувати ресурс;
- право на передачу усіх повноважень щодо використання ресурсу.
Цей перелік можна продовжити і чим більшим він буде, тим вищою буде цінність ресурсу (активу). Але, якщо вищезазначені права точно не встановлені, незадовільно захищені, головною проблемою конфліктів будуть ті активи, специфікації яких раніше не існувало. Такий умовивід, що випливає з теореми Р.Коуза, можна повністю віднести до економік, які трансформуються. Тому першочерговим завданням для країн Східної Європи, на яку вказував Д.Норт, є передача державної власності у приватні руки, щоб забезпечити стимули для економічного розвитку. При цьому слід зважити на наступне: для того, щоб передача (специфікація) прав власності була ефективною, потрібно визначити самі права та визнати необхідність значних витрат. Будь-яка специфікація не є безкоштовною. Трансакційні витрати на передачу прав власності частково складаються з ринкових витрат (нпприклад, юридичного збору), частково з витрат на збирання інформації про ресурс, а також, з витрат, які підпадають під категорію неофіційних обмежень рівень злочинності у регіоні, місцеві звичаї, етичні норми.
Враховуючи те, що в Україні все більше здійснюється угод, повязаних з присвоєнням-відчуженням прав власності (наприклад, на ринку нерухомості), необхідно визначити причини, які заважають розвиватися механізму специфікації і захисту прав власності та встановити його перспективи в умовах трансформації економіки.
Перш за все, потрібно визнати, що шлях до ефективного розвязання даних проблем лежить у площині ефективного законодавства, яке, у свою чергу, вимагає відповідних трансакційних витрат на утримання судів, арбітражу, інституту судових виконавців і, головне, створення відповідних законів та кодексів.
Дійсно, необхідною умовою функціонування ринку у частині специфікації прав власності є єдність, системність і цілісність правового регулювання. У такому випадку можливе функціонування системи єдиного правового регулювання, що охоплює увесь діапазон встановлення правоможностей. При цьому за всієї різноманітності інститутів у різних країнах, означені системи в цілому є подібними, а останнім часом, зважуючи на створення і розширення ЄС, наближуються до відповідного стандарту. Даний стандарт відповідає таким вимогам: соціально-ринкова спрямованість економіки, загальноприйняті у цивілізованому світі моральні цінності та визнані суспільством формальні і неформальні норми господарської поведінки. Також окремою умовою ефективності специфікації прав власності є єдність і взаємна узгодженість законів та підзаконних актів усіх рівнів.
Існують такі основні правові традиції, як: романо-германське право (для країн континентальної Європи) та загальне право (для Великобританії, США, Канади та Австралії). Головними їх відмінностями є ті, що у першому випадку норми приймаються на основі інтерпретації законів, що вже діють: конституцій, кодексів, законів тощо. Звідси, завданням судді є пошук та застосування тієї правової норми, яка найкраще окреслює спірну ситуацію. У другому випадку головну роль відіграють традиції та попередні рішення судів за схожими питаннями і, отже, судді надається більша свобода дій, коли він може орієнтуватися не тільки на існуючі норми, але й на етичні критерії справедливості.
Але в будь-якому випадку основна вимога, що висувається до правової інфраструктури, яка регулює відносини власності, є відсутність прогалин. Закони та підзаконні акти повинні забезпечувати можливість рішення будь-якого питання специфікації прав власності у відповідності до встановлених норм. При цьому закон повинен бути конкретним, мати норми, виконання яких забезпечується відповідними правовими засобами, визначати інституції, що їх виконують і мають право видавати відповідні акти. У противному варіанті існує загроза опортуністичної поведінки та можливість вирішення питань специфікації прав власності не у відповідності, а іноді у протиріччі із загальноприйнятими нормами. На жаль, нині в Україні спостерігається саме такий процес, зокрема, у сф