"Кароліна" як кодекс феодального права Німеччини
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
тві, де війна та ворожнеча були щоденними проявами, в межах міських стін мирну атмосферу. Відчутним залишається вплив Саксонського зерцала й на українських землях, котре разом з магдебурзьким правом, в теорії та практиці, протягом століть творило підвалини для встановлення сучасної правової системи не лише в державах західної Європи, але й в східноєвропейських державах, та в Україні зокрема, й заслуговує на проведення подальших наукових досліджень.Саксонське зерцало, Швабське зерцало, Франконське зерцало - норми звичаєвого права, в яких також було враховано судову практику. Вони діяли далеко за межами місць, де були видані, що сприяло уніфікації права. Тобто у сферу міжнародного права включаються всі норми, що регулюють громадсько-правові відносини з іноземним елементом. Зокрема, "Саксонське зерцало" одержало визнання в багатьох німецьких землях і містах, де на нього нерідко продовжували посилатися аж до 1900 року. "Саксонське зерцало", написане в 1220-і роки шеффеном Ейке фон Репгау, обєднало найбільш розповсюджені норми звичайного права і судової практики північно-східної Німеччини. Трактат був розділений на дві частини: перша була присвячена земському праву, інша - ленному праву. "Право землі" містило норми як звичайного права, так і імператорського законодавства, що застосовувалися в земських судах по відношенню "неблагородних" вільних. Ленне право регулювало вузьке коло васально-ленних відносин між "шляхетними" вільними. У роботі практично не містилося посилань на римське, міське чи торгове право і малися рідкі згадування норм канонічного права і права інших земель [6].
Важливе значення у створенні правових норм мала і законотворча діяльність німецьких імператорів у XII - першої третини XIII ст., що потім фактично припинилася й активізувалася тільки в XVI ст. [9].
Найбільшу популярність одержали норми магдебурзького права, послані в Бреслау в 1261 році (64 статті) і в Герліц у 1304 році (140 статей). У XIV ст. систематизоване магдебурзько-бреслауське право було видано в пятьох книгах, які містили біля пятисот статей. Перша книга була присвячена міським суддям, по порядку їхнього введення в посаду, їхньої компетенції, правам і обовязкам. Друга книга охоплювала питання судочинства, третя відносилася до різних позовів, четверта була присвячена сімейному і спадкоємному праву, пята (незавершена) - різним рішенням, що не розглядалися в інших книгах [8].
У рамках міського права поступово виділяється ще більш універсальна система - торгове право, чи "право купців", що із самого початку здобуло національний характер. Значна кількість норм торгового права містилося в статутах міського права XIII ст. м. Любека, Брюгге, інших німецьких міст - учасників Ганзи. Широкий авторитет у всіх країнах Балтії придбали закони Вісбі (близько 1350 року) - порту на острові Готланд у Балтійському морі, у яких регулювалися питання морського перевезення і морської торгівлі. У цьому портовому місті свої асоціації мали німецькі, шведські, латиські, новгородські купці, але найбільший вплив на розвиток права Вісбі зробили міські статути Гамбургу і Любека [2].
Значний розвиток торгове право одержало у північно-італійських землях Німецької імперії, де утворилися міські комуни, обєднані в так звану Ломбардську лігу (Верона, Венеція, Бергамо, Мілан, Парма, Болонья й ін.). Тут уперше була проведена систематизація торговельних порядків ("Книга звичаїв" Мілана 1216 року), здійснювався запис рішень торгових судів різних видів (морських, ярмаркових і т.п.) [7].
Важливим джерелом німецького торгового права стали і міжнародні договори з іншими містами, їхніми союзами і навіть іноземними монархами для надання режиму "найбільшого сприяння" у торгівлі. Відомий, наприклад, подібний договір між м. Кельном і англійським королем Генріхом II, у якому король обіцяв купцям Кельна аналогічне Відношення (тобто надавав їм "національний режим") [5].
У XIV-XVI ст. установленню визначеної правової єдності в Німеччині стали сприяти рецепції римського права. Наприкінці XV ст. Дігести Юстиніана, оброблені з урахуванням потреб часу, були визнані керівним джерелом права для заснованого в 1495 році Вищого імперського суду. У XVI ст. римське пандектне право одержує авторитет імперського закону і продовжує діяти в якості "загального права" Німеччини аж до прийняття Німецького цивільного укладення 1900 року [2].
Важливий внесок у створення загально-німецьких принципів карного права був внесений у 1532 році виданням карного і карно-процесуального укладення Карла V ("Кароліни"). Видана як загальний імперський закон, "Кароліна" проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, скасування "нерозумних і дурних" звичаїв у карному судочинстві в "місцях і краях". Разом з тим вона допускала збереження для курфюрстів, князів і станів їхній "споконвічних і справедливих звичаїв". Однак оскільки укладення цілком відповідало як політичним інтересам князівської верхівки, так і сучасним вимогам карного права і процесу, воно було загальновизнано як джерело права у всіх землях. На основі "Кароліни" утворилося загальне німецьке кримінальне право [6].
Незважаючи на зазначений процес уніфікації німецького права, норми "загального німецького права" мали в основному рекомендаційний характер і залежали від ступеня їхнього "визнання" у німецькій землі. Правові системи складалися переважно по окремих територ