Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
имальний контроль над палатами з боку виборців. В цілому в організації нижніх палат якнайповніше втілилася революційна демократична концепція. [12].
2.4 Формування центральної північноамериканської влади епохи війни за незалежність. „Статті Конфедерації і вічного союзу”
Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до обєднання колоній. Підходи, співзвучні демократичним доктринам, зробили істотний вплив на формування центральної північноамериканської влади епохи Війни за незалежність. В очах більшості патріотів єдиною конкретною формою централізованої державної влади напередодні революції виступала метрополія. Недивно, що центральна влада довгий час розглядалася ними як головне джерело деспотизму, а її викоренення оголошувалося найважливішою метою Американської революції. Суверенні штати відкидали як унітарну, так і федеральну форму державного обєднання, погоджуючись тільки на створення конфедерації, тобто самої хиткої форми державного союзу. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовіря між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме обєднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.
Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції обєднаних колоній. Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою „Статті конфедерації і вічної унії”, за яким колонії мали утворити „постійний союз дружби” з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися „Обєднані колонії Північної Америки” [9,191].
Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою „Статті конфедерації і вічного союзу”.
Схвалені Континентальним конгресом Статті Конфедерації проголошували вступ північноамериканських штатів до „непорушної ліги дружби”, і в першій по важливості (другій за рахунком) статті оголошувалося, що „кожний штат зберігає суверенітет, свободу і незалежність” в здійсненні прав, „безумовно не делегованих Сполученим Штатам, що зібралися в конгресі” [12].
Оскільки про верховенство Конфедерації в проекті не згадувалося, штати виступали як самостійні держави. Хоча повноваження конгресу виглядали вельми переконливо: він наділювався винятковим правом вирішувати питання війни і миру, призначати і приймати послів, вступати в міжнародні угоди, визначати курс і кількість грошей в обігу і деякими іншими, вони були точно визначені, перераховані і регламентовані. Всі права конгресу, в тому числі й „виняткові”, супроводжувалися обмовками, які підкреслювали суверенітет штатів.
З трьох гілок влади законодавчої, виконавчої і судової Статті Конфедерації зафіксували (в тому вигляді, як вона вже оформилася стихійно) створення лише однієї, законодавчої, в вигляді конгресу. Що стосується виконавчого органу, то він виступав як придаток законодавчого: конгрес міг створювати із своїх делегатів всілякі комітети, які спостерігали за проведенням ухвалених рішень в життя. Виконавча влада виявилася украй розпиленою: конгрес відмовився призначити як главу виконавчої влади, так і яку-небудь подібність виконавчої ради. Тільки в 1781 році під тиском обєктивних обставин Континентальний конгрес зважився створити в обхід Статей Конфедерації іноземний, військовий, військово-морський і фінансовий департаменти і поставити на чолі кожного з них постійного секретаря.
Для ратифікації Статей Конфедерації була потрібна одностайна згода всіх штатів. Це привело до того, що вони набули чинності тільки 1 березня 1781 року. Остаточний варіант Статей Конфедерації відрізнявся від проекту тільки в одному пункті: право власності на західні землі закріплювалося не за штатами, а за Континентальним конгресом (тільки при цій умові погодився схвалити Статті штат Мериленд, у якого не було власної фундації вільних земель).
Статті Конфедерації зовні відповідали демократичним принципам. Так, вони проголошували створення однопалатного Континентального конгресу, максимально ослабляючи виконавчу владу. Але цей документ відобразив в першу чергу гострі розбіжності між штатами, їх небажання поступитися своїми економічними і політичними інтересами ради досягнення національної єдності.
Але саме таке обєднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин штатів і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати; які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни в Статтях Конфедерації можна було внести лише з дозволу конгресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. „Союз повинен бути вічним”, підкреслювалося в статті XIII.
Підсумовуючи питання, розглянуті в даному розділі, можна зробити наступні висновки:
по-перше: вершиною першого етапу американської революції стало пр?/p>