Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
важливим напрямком його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.
Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати звязки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами штатами.
Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів, Конгрес доручив 2 січня 1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу в цьому відношенні надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії, провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів.
Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності.
В червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на розгляд конгресу резолюцію. „Обєднані колонії, було сказано в ній, по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будьяких зобовязань перед британською короною. Всі політичні звязки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними” [3]. Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з пяти членів.
За дорученням комісії, текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.
Декларація незалежності стверджувала: всі люди створені рівними, всі вони наділені своїм творцем певними невідємними правами, серед яких життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будьяка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд.
„Звичайно, обережність, було сказано в Декларації, радить не змінювати уряд з неважливих або тимчасових причин”. Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ „не тільки має право, а й зобовязаний скинути такий уряд” [2]. Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ цього висновку, Декларація перелічувала далі всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній (відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковій тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давали останнім підставу для розриву державних звязків з Англією.
Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: „...колонії є і по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні і будь-який політичний звязок між ними і британською державою зовсім поривається”[6]. Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні звязки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.
Декларація незалежності була зустрінута з величезним ентузіазмом. Водночас Декларація виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки індіанців. Всупереч проголошеним у Декларації принципам, з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство і торгівлю рабами, як „жорстоку війну проти самої природи людства”. І все-таки, проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду, мали величезне прогресивне значення. З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий формування нової держави і перемоги над її супротивниками.
2.3 Ухвалення конституцій штатів в революційний період
На другому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією.
Народ заявив про себе зразу ж після проголошення американської незалежності в липні 1776 р. Протягом декількох місяців в Північній Америці була повністю ліквідована монархічна гілка влади, затвердився республіканський устрій і в усіх штатах прийняті безпрецедентні по демократизму конституції. За обємом та глибині висунутих і реалізованих демократичних і політичних вимог, Американська революція перевершила Англійську революцію XVII і Французьку XVIII ст.
Процес ухвалення штатами своїх конституцій почався 6 січня 1776 року, коли Нью-Гемпшир прийняв свою першу конституцію. З невеликим запізненням Континентальний конгрес прийняв 10 травня 1776 року резолюцію, де рекомендував колишнім колоніям створювати свої вищі органи власті.
В двох штатах Нью-Гемпширі і Массачусетсі проекти конституцій були передані для ратифікації рядовим виборцям. В деяких штатах конституції, перш ніж бути схвалени