Зародження та розвиток політичної економії
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
ва. Єдина функція грошей, яку визнавав П. Буагільбер, - це засіб обміну, причому її можуть виконувати не лише металеві, а й паперові гроші.
П. Буагільбер, як і В. Петті, був прихильником трудової теорії вартості, "істинну вартість" товару визначав працею, а мірою вартості вважав робочий час. Учений стверджував, що всі предмети й товари мають постійно перебувати в рівновазі та зберігати ціну пропорційно до відносин між ними та згідно з витратами, які слід здійснити для їх виробництва. За теорією П. Буагільбера, розподіл праці між галузями має здійснюватися шляхом вільної конкуренції.
Різний рівень розвитку капіталізму в Англії та Франції спричинив певні відмінності в розвитку класичної політичної економії в цих країнах.
Звернемо увагу га те, що французька і англійська школа мають відмінності, зокрема:
- французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму, наприклад:.
- француз П. Буагільбер бачив у грошах причину порушень справедливого обміну між товарами; а англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.
- французька класична школа вважала, що мета виробництва - споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення капіталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу мінову вартість.
- П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промисловості.
Західні економісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відносять також усю післярікардіанську політичну економію ХІХ ст. Відомий американський економіст Дж.К. Гелбрейт писав з цього приводу: "…Ідеї А. Сміта були розвинуті Давидом Рікардо, Томасом Мальтусом і особливо Джоном Стюартом Міллем і дістали назву класичної системи. В останній чверті ХІХ ст. австрійські, англійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна "класична економічна теорія" терміном "неокласична економічна теорія".*
Отже, класичній політичній економії належить ряд важливих наукових відкриттів. Вона зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, включивши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її обєктивних закономірностей. Класики започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою трудова діяльність є єдиним джерелом вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення.
Фізіократи та характеристика їхнього вчення
Фізіократи - французькі економісти другої половини ХVІІІ ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів "фізіс" - природа і "кратос" - влада.
Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У ХVІІ ст. у Франції ще панує феодалізм, хоч починається вже становлення і зміцнення абсолютистської держави. У державі переважало сільське населення, переобтяжене численними феодальними податками. Спустошливі війни і непомірна розкіш королівського двору призвели до зубожіння селянства. До цього спричинялася й економічна політика міністра фінансів Людовіка ХІV - Кольбера. Він розглядав сільське господарство тільки як джерело покриття витрат держави. Було встановлено низькі ціни на хліб, заборонено його експорт. Промисловість була слабо розвиненою. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм.
У першій половині ХVІІІ ст. зі втратою військової могутності Франція втрачає і свої позиції у зовнішній торгівлі. У другій половині ХVІІІ ст. країна наближалась до революції. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. Чітко визначаються дві проблеми, що гальмують економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму, зокрема школа фізіократів як один з напрямів класичної буржуазної політичної економії. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. Вони стали представниками інтересів крупних землевласників. Джерело багатства і процвітання нації фізіократи бачили винятково в розвитку сільського господарства. Тут просліджується вплив давньогрецьких мислителів, зокрема Ксенофонта, що писав, що землеробство - мати і годувальниця всіх професій. Ксенофонт вихваляє сільське господарство яке дає плоди, придатні навіть для жертвоприносин, що тренує фізично громадян, що робить їх відмінними воїнами, що штовхає людей на шлях взаємодопомоги, що забезпечує і всім необхідним.
На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.
Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Пєром де Буагільбером.
В окрему школу фізіократи об`єднались наприкінці 50-х років ХVІІІ ст. Головним представником і засновником цього напрямку був Франсуа Кене (1694-1774), придворний медик Людовика XV. Його головний твір - "Економічна